Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

— Наймогутнішим є Око Вічності, — продовжила Сальма. — Кажуть, що воно дозволяє користувачеві маніпулювати самим часом, прискорюючи або сповільнюючи його. Маючи достатньо мани всередині, ти можеш ненадовго зупинити час навколо себе, а все інше залишиться нерухомим.

Тарік пирхнув. — Це неможливо.

Сальма втупилася в нього суворим поглядом. — Ти недооцінюєш можливості магії, Тарік. У правильних руках ці артефакти здатні здійснити подвиги, які неможливо уявити.  

Вона повернулася до Алекса. — Але, як я вже казала, жоден звичайний маг не може безпечно спрямувати таку кількість необробленої магічної сили. Тобі потрібен артефакт, такий як твій амулет, щоб контролювати потік мани і не дати йому поглинути тебе.

Алекс повільно кивнув. — Якщо ми знайдемо ці акумулятори мани, я зможу використати їх, щоб повернутися додому за допомогою амулета.

— Теоретично, так, - сказала Сальма. — Хоча вони були загублені століттями. Знайти їх буде досить складно.

— Виклик, який ми повинні прийняти, — похмуро сказав Ідріс. — Заради всіх нас.

Зейн здивовано похитав головою. — Магічні амулети, артефакти стихій... це далеко за межами того, з чим я коли-небудь очікував мати справу.

Сальма посміхнулася і поплескала його по плечу. — Ласкаво просимо у світ магії, мій друже.

Вона закрила книгу і зустрілася з Ідрісом поглядом. — Ми негайно почнемо досліджувати можливі місця розташування акумуляторів мани. Сподіваюся, відповіді лежать десь в цих текстах.

Ідріс кивнув. Вперше з того часу, як вони повернулися від провидця, він відчув маленьку іскорку надії. 

— Але почекай, Сальмо. Серце лісу? Справді? Як цей артефакт опинився тут?—  запитав Зейн. Він показав жестом на безплідний пустельний пейзаж, що оточував їх. — Я чув про ліси тільки в книжках і вуличних розповідях. Тут немає жодного дерева на багато миль навколо! 

Сальма терпляче посміхнулася. — Ці артефакти були створені багато століть тому могутнім чарівником, на ім'я Ралон Найтенгейл. Він сховав їх по всьому Союзі, щоб їх було важко знайти. 

— Кажуть, що Ралон був настільки вправним у магії природи, що міг би знову зазеленіти щонайменше половину цього континенту, якби захотів. Дехто стверджує, що він, можливо, навіть досяг другого рівня майстерності.

Очі Алекса розширилися. — Маг другого рівня? Це майже нечувано. Він, мабуть, був неймовірно обдарований.

— Дійсно, — кивнула Сальма. — Ніхто не знає повної міри сили Ралона, але ясно, що він був одним з найбільших чарівників свого часу. Артефакти, які він залишив після себе, є доказом цього.

Очі Ідріса загорілися, в його голові сформувалася ідея. Він повернувся до Алекса, його голос був низьким і змовницьким. — Можливо, я знаю декого, хто міг би вказати нам правильний напрямок. Мій старий знайомий, з хорошими зв'язками в певних колах. Він може мати інформацію про акумулятори мани.

Брови Таріка піднялися вгору. — Зачекай, ти говориш про... 

Ідріс обірвав його гострим поглядом. — Так, Таріку. І я сам піду до нього на зустріч.

Вираз обличчя мечника потемнів. — Не сам, ти не підеш. Я піду з тобою.

Над групою запала напружена тиша. Ніхто не наважувався сперечатися з Ідрісом, коли в його очах з'являвся сталевий блиск. Репутація сірого торговця випереджала його, і одного лише вигляду його обвітреного обличчя було достатньо, щоб викликати мурашки по шкірі.

Зейн незручно зсунувся, зиркаючи між Ідрісом і Таріком. — Ти впевнений, що це гарна ідея? Я маю на увазі, якщо цей хлопець такий сумнівний, як про нього говорять... 

Сальма заспокійливо поклала руку на плече юнака. — Ідріс знає, що робить, Зейне. Ми повинні довіряти його судженням.

Алекс повільно кивнув, не зводячи погляду з Ідріса. — Якщо ти вважаєш, що цей твій знайомий може допомогти, то у нас немає вибору. Але будь обережним.

Ідріс похмуро посміхнувся. — Я завжди обережний, Алекс.  Я вирушаю прямо зараз. Решта з вас продовжуйте досліджувати ці тексти. Нам потрібна вся інформація, яку ми можемо отримати.

Слова Ідріса важко повисли в задушливому повітрі, несучи в собі вагу остаточного вироку. Алекс, чиї руки до цього часу були в звичній готовності на руків'ї меча, опустив їх на боки. Тихе розчарування, викарбуване на його обличчі, говорило голосніше за будь-який протест.

— Це все, що ми повинні робити, просто сидіти і читати книги про артефакти які, можливо, і не існують? —  Голос Алекса був сумішшю розчарування і невіри.

Ідріс повернувся, складки його світлого пальта ворухнулися разом з рухом. — Так, ти вже зробив достатньо, з'явившись — . Слова не були різкими, але в них відчувався відтінок остаточності. — Я більше не можу тобі довіряти. Сиди тут, продавай, шукай інформацію. Я впораюся сам.

Алекс відкрив рот, щоб заперечити, наполягти на тому, що він може принести більше користі, ніж просто продавець чи інформатор. Але щось у суворому погляді Ідріса змусило його замовкнути - невисловлене розуміння того, що іноді для відновлення довіри, яка колись була підірвана, потрібно більше, ніж просто слова.

Він повільно кивнув, погоджуючись на відведену йому роль. Старець коротко кивнув у відповідь, а потім відвернувся, щоб підготуватися до підпільної зустрічі.

***

Ідріс повів свого скорпіона запиленою вулицею, минаючи скромні глиняні будівлі, що виглядали однаково під різким сонячним промінням. Це був тихий район на околиці міста, далеко від галасливих базарів і натовпів. 

Попереду з'явився непоказний двоповерховий будинок, стіни якого були пофарбовані у вицвілий загар. Будинок не подавав жодних ознак життя, з зачиненими вікнами і тихим подвір'ям. Але Ідріс знав краще. Коли він наблизився, двоє міцно складених чоловіків матеріалізувалися у дверях, заблокувавши вхід своїми великими формами.

Чоловік натягнув віжки, зупинивши скорпіона. Він високо сидів у сідлі, зустрічаючи підозрілі погляди охоронців зі спокійною впевненістю.