Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Окей, добраніч!

– Доброї ночі! – кивнув він, мабуть, досі не розуміючи вірити мені, чи ні. Хоча йдучи, я вже знала, що засне він не скоро.

Піксі –  істоти маленькі і невгамовні, різновид фей, ось тільки ці дуже люблять витівки і прокази. Найчастіше безневинні, але траплялися й серйозніші випадки. Їхнє улюблене проведення часу це збивати з дороги мандрівників, але так само вони допомагають у домашніх клопотах. Тому цей трактир для них дуже ласе місце, тут і мандрівники і домашні клопоти. Так просто одними літаючими речами Том від них може не позбутися. Нічка в нього точно буде веселою.

Коли я повернулася до себе, ці чудики вже бушували і в моїй кімнаті.

– Давно не бачилися, бешкетники – щиро, зраділа я їхньому візиту, бо врешті-решт вони все це барахло, що літає, назад покладуть. Навряд чи комусь із них знову закортить бачити мене в гніві.

– Привіт Анко, як життя? Давно не бачилися. А що то за чоловік з тобою прийшов? Ми бачили, що ви двоє сюди разом приїхали, але чомусь живете в різних кімнатах. Ми навіть у нього там безлад навели, бо він нудний якийсь, – на одному подиху пропищав гостровухий малюк.

– Артику, ну від тебе нічого не приховаєш..., – посміхнулася я.

– Ну, Анко, ти ж наша подруга, ось ми і хочемо про тебе знати все, хіба це погано?

– Ні, непогано. А навіщо ви його речі відразу розкидали? Скромніше не можна було заявити про свою присутність?

– Скромність, не наша найкраща риса. А він виявився боягузом! Навіщо тобі такий потрібний? Краще виходь заміж за мене. Я хоробрий і шановний. А ще нікого не боюся і з усіх знущаюся, – вкотре похвалився малюк своїми якостями гордо задираючи носик.

– Так..., ти описав свої найкращі сторони, але, на жаль, на зріст не вийшов. На одній моїй долоні з легкістю поміщаєшся.

– Ну, що поробиш, у кожного свої недоліки, – засмутився він.

У результаті ми проговорили півночі, про все і навіть більше, тоді як решта зграї піксі, мабуть, всіляко знущалася над моїм помічником.

Потім я все ж таки заснула і прокинулась якраз до сніданку. Коли я привела себе до ладу і спустилася в буфет, то відразу ж виявила Тома, що ліниво колупає виделкою свою порцію з дуже змученим виглядом.

– Добрий ранок! Ну й видок у тебе! – привітала я його якомога оптимістичніше.

– Не правда! Не добрий він! Якби ранок був добрий, то вигляд у мене був би нормальним. Я вночі взагалі не спав, ці чортові тварюки мене дістали, – говорив він роздратовано, але все ж таки явно сонно.

– Тварюки? Ти про кого? – якийсь занадто суворий опис для цих маленьких бешкетників. Щоправда, спочатку я їх начебто взагалі спалити хотіла.

– Не прикидайся! Ти їх знаєш, піксі мені все розповіли. Першу половину ночі вони мені спати не давали, всіляко знущаючись, а потім почали розмовляти. До речі про тебе. Як виявилося, ви з ними давні знайомі. Могла б хоч заздалегідь попередити і попросити їх бути скромнішими!!

– Я просила, чесно, але у них, мабуть, на тебе були свої плани. Піксі взагалі не погані створіння. Вони давненько живуть у цьому закладі і зазвичай роблять незначні капості. Тобі пощастило, якщо вони над тобою знущалися цілих півночі. Ти їм сподобався.

– Я це везінням зовсім не вважаю! – гарчав він.

– Ну що ти, виходить наступного разу вони тебе вже не мучитимуть.

– Наступного разу я краще в стайні заночую, – крізь зуби процідив він.

– Ну як так можна! Вони ж образяться, – помітно посміхалася я.

– Мені все одно! – вже дуже важко було йому стримувати агресію.

– Жорстока ти людина! І жартів не розумієш.

– А ти бачила хоч одну людину, що не виспалася, з гарним почуттям гумору?

– Гаразд, гаразд, ти речі свої, сподіваюся, вже зібрав? Бо ми після сніданку поїдемо.

– Знущаєшся? Між іншим, саме цим всю ніч і займався, ганявся за літаючими речами! Ніколи мені ще не доводилося збиратися з такими труднощами.

– Чудово! – усміхнулася я йому у відповідь.

Після ситного сніданку, і прощання з піксі та Філіс ми з Томом поїхали далі на схід до Тінкетських гір, а для цього нам потрібно буде перетнути річку Целер, тому необхідно або прямувати торговими дорогами де є міст або шукати мілководдя. Я встигла довідатися і зрозуміла, що пошуки величезної рептилії найкраще розпочати саме з місця, де в нашій країні найбільше великих печер, а це точно в горах. Господиня корчми нам у дорогу дала багато чого їстівного, отже за їжу турбуватися деякий час нам не доведеться.