Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівне горнятко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівне горнятко"

215
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівне горнятко" автора Степан Далавурак. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 73
Перейти на сторінку:
огірком, бо, ади, в тебе ледача жінка. Уміє лише мед лизати і на сонці грітися. На мандибурці ти казав, що я файна й жвава, як синичка, а перед чужим чоловіком псів на мене вішаєш?

Дика свиня схопила ведмедя за горлянку й притиснула його до смереки. Він тут-туй мав випустити духа, але встиг гепнути її кулаком по голові. Свиня впала в корчі і більше не встала.

Гуцул-штрамака сказав ведмедеві:

— Думаєш, вуйку, що ти уже чистий? Як не принесеш до моєї хати велику бочку меду, то я піду до ведмедихи і все розкажу.

— Не журися, чоловіче, — бурмотів ведмідь. — Все буде так, як хочеш… — І ведмідь кинувся у нетрі.

Гуцул закинув на плечі свиню й подався додому. Коло хати його вже чекала велика бочка травневого меду. Він їв м'ясо, попивав мед і ходив на полювання.

І на цьому кінчається казочка.

ЯК БАГАЧ ЦВІРІНЬКАВ[30]

Жив собі песик на подвір'ї одного бідного ґазди. Жив дуже зле. Ґазда його не годував, бо сам не мав що їсти. Песик цілими днями скавулів під дверима. Думав, що тим набридне і хтось йому кине кавалок кулеші. Але де там, ґазда ніби оглух! Зате озвався горобець.

— Чого це ти, песику, весь час — дзяв та дзяв?

— Хочу їсти, братчику. Живіт присох до хребта, а ґазда й не думає про мене. Хоч тікай від хати. То що маю робити?

— Про це треба подумати, — відповів горобчик.

Він думав день, другий, а на третій покликав песика до плота і сказав:

Мені теж не з медом. Доки знайдеш якесь зеренце, то можеш здуріти. Тікаймо, песику, у світ, там, відай, веселіше.

— Най буде, що буде, бо гірше вже не буде, — погодився песик.

Пішли удвох у широкий світ. Песик ніби котиться землею, а горобчик тільки фуркне й сяде, фуркне й сяде. Отак мандрували. Коли пройшли добрий кавалок світу, песик скавулить:

— Горобчику, я вже зголоднів. Що будемо їсти?

— Про це треба подумати, — відповів горобчик.

Зайшли в одне село. У крайній хаті якась молодиця сиділа на порозі й збивала масло, а перед хатою на верітці сушилася пшениця.

Горобчик сказав:

— Я подражнюся трохи з молодицею. Коли вона вбіжить за мною в хату, ти хапай масло і тікай до лісу. Там поїси.

— Я це зроблю охоче! — втішився песик.

Горобчик фуркнув, сів на край верітки й почав дзьобати пшеницю. їв, що аж минався.

— Агуш! — скрикнула молодиця.

Але горобчик не хотів і чути. Дзьобав зерно, як своє. Молодиця схопилася з порога, побігла до нього, розмахуючи руками. Горобчик фуркнув і залетів у хату.

— Ти якого лиха?! — розсердилась ще більше молодиця й побігла за ним. А песик тим часом схопив масло — й драла.

Горобчик побачив, що глечика нема вже на порозі. Радісно цвірінькнув і фуркнув у вікно. Полетів за песиком. Той наївся і повеселішав. Пішли собі далі.

Йшли день, другий. Песик знов стомився, сів на дорозі і — ні кроку з місця.

— Що таке, братчику?

— Ой біда, горобчику. Знову їсти хочу.

— Зараз поїмо…

Сіли коло дороги і чекають. Проїжджає якийсь чоловік. Горобчик фуркнув, подивився, що в нього на фірі, й порадував песика:

— Це — різник. Везе м'ясо на ярмарок.

— Так хочу м'яса, горобчику, що просто вмираю, — заскиглив на те песик.

— Бігцем за ним! Я дражнитиму різника, а ти в той час вискочи на фіру і поласуй м'ясом.

Горобчик почав літати перед самим носом чоловіка. Той махав руками, цьвохав батогом, але ніяк не міг відігнати спритного причепу. Нарешті крикнув:

— Звідки ти взявся на мою голову?

А песик так ласував, що аж гарчав від задоволення. Різник почув гарчання, оглянувся. Побачив песика й розсердився ще більше. Вперіщив його по голові пужалном, що тай тільки зсунувся з фіри.

— Ти вбив мого товариша? Я тобі цього не подарую! — і горобчик почав уже дряпати різника в лице.

— Я тебе проковтну! — горлав розлючений різник.

Горобчик літав коло його лиця і вичікував, аби той ще сказав якесь слово. Коли різник знов отворив рота, він шусть — і залетів йому в живіт.

Приїхав різник на ярмарок, розклав на столі м'ясо й почав торгувати.

— Скільки берете за фунт м'яса? — спитали його.

Різник розкрив рота, аби відповісти, але в ту ж мить висунув голову горобчик:

— Цвірінь-цвірінь!

Люди дивляться й сміються. Зійшовся цілий гурт:

— Яке м'ясо у тебе, добродію?

Але як тільки різник розкрив рота, горобчик знову висунув голову й відповів:

— Цвірінь-цвірінь!

Весь ярмарок від сміху лазив рачки. Різник задурно стояв цілий день коло свого м'яса, — не продав ні кавальчика. Увечері склав м'ясо на фіру й поїхав додому. Жінка спитала:

— Скільки грошей наторгував, чоловіче?

Різник відкрив рота, а горобчик висунув голову і відповів:

— Цвірінь-цвірінь!

— Що це ти по-гороб'ячому цвірінькаєш, чоловіче?

Різник узяв папір й написав: «Жінко, візьми сокиру.

Як той диявол покаже голову з мого рота, — бий обухом!» Жінка взяла обіруч сокиру і стала перед чоловіком. Той схотів щось сказати й розкрив рота. Горобчик висунув голову, цвірінькнув і сховався.

Різник знов розкрив рота. Горобчик знову висунув голову, цвірінькнув і сховався. Жінка розсердилася.

— Ану роззявся ще раз!

Чоловік роззявився, горобчик показав голову і цвірінькнув. Жінка розмахнулася і бахнула обухом по зубах. Різник закричав, а горобчик фуркнув з його рота і полетів на грушу. Дивиться, а під нею скавулить знайомий песик!

Вони дуже зраділи одне одному й помандрували далі. Кажуть, що й недавно бачили їх в якомусь селі. Але казка більше не знає нічого.

ЯК ПАНИ НОСАМИ ДОБУВАЛИ ЗОЛОТО[31]

Був колись дуже захланний пан. Як ходив по селу, то не дивився на людей, бо не любив їх. У нього не міг втриматися ні один наймит — панисько годував їх голою сьорбавкою.

Але один бідний гуцул вирішив служити:

— Я того пана обрихтую, що і десятому закаже!

Пішов до пана і спитав:

— Вуйку, вам треба наймита?

— Я тобі не вуйко, а вельможний пан! — розсердився захланний.

— А я думав, що ви є такий, як усі інші люди — бо ж рачки не лазите, а ходите на двох…

Пан бачить — гуцул хитрий, добре було б мати такого за слугу.

— Гаразд, скільки хочеш річної платні?..

— Так, як і всюди: пару корців збіжжя, одежину і вікт.

— Ади-и, самої одежини і вікту не досить?

— Це означає,

1 ... 14 15 16 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівне горнятко"