Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Лорд Елмор не став нас затримувати далі, але мої спроби втекти до кухні й не вилазити з неї, аж поки кожна поверхня не почне блищати від чистоти були перервані. Щойно фігура чоловіка сховалася за найближчим поворотом, пані Циндра притримала мене за рукав сукні, що сиділа трохи надто вільно – навіть з усіма цими стрічками й застібками. 

– Що це було, любонько? – запитала вона, примружившись. – Чи є щось, про що я маю знати? 

Я подивилася на уважне й зібране лице економки, а тоді якомога невинніше похитала головою. 

– Ні, – додала я для більшого ефекту. – Точно ні. Нічого дивного. 

Втім, насправді я була не так вже й впевнена. Добре, що лорд не звільнив мене одразу – це ж треба, не тільки огріла його по голові, але ще й переплутала зі слугою – а хто знає, що для цих аристократів насправді є більшою образою?

Пані Циндра підправила свою зачіску та кинула начебто непомітний погляд на лісника. Погляд не вийшов непомітним, бо той саме дивився на економку, і вона знічено відвернулася, а на її щоках розцвів ледь помітний рум’янець – вже вдруге за день. 

І мені навіть не довелося дуже глибоко копати у пам’ять Розмарі, аби зрозуміти, що щось незрозуміле коїлося між цими двома з часу, як вона сюди тільки прибула, а то й раніше. 

Але скільки б Рован не дивився на пані Циндру, поки що це ні до чого не привело. 

– Тоді слухайте мене уважно, – сплеснула руками жінка, приманюючи нас обох ближче. Ми всі стиснулися у коло, торкаючись плечима один одного, як якісь змовники. – Зимовий замок розпадається на частини. Слуг не вистачає, і ніхто не бажає працювати тут через… проблему. Але ми маємо прийняти лорда Елмора гідно, тож я очікую від вас виняткової роботи. 

На слові виняткової жінка подивилася на нас обох таким грізним поглядом, що я відразу зрозуміла: вона анітрохи не жартує. На посаді кухарки мені доведеться не тільки куховарити, але й мити підлоги, чистити казани й робити ще величезну кількість іншої роботи, на яку я не підписувалася спершу. 

Рован кивнув без жодного зволікання – втім, від нього ніхто іншого й не очікував. Можливо, пані Циндра ще й не зробила кроку назустріч лісникові, але вона точно знала, що може крутити ним, як хоче. А ось я забарилася, і коли дві пари очей таки зустрілися на мені, діловито запитала:

– А що тоді з платнею? 

В цей момент залишки маскараду щодо Розмарі зникли. Пані Циндра насупилася, а Рован витріщився, розширивши очі. Та економка опанувала себе на диво швидко. 

– Подумаймо, – проголосила вона. – Слушне зауваження, Марі, роботи буде багато. А значить, можеш розраховувати на… скажімо, сім золотих на місяць? 

Вона подивилася на мене невпевнено, але я тільки кивнула. Це була хороша платня – більш як вдвічі більша, ніж попередня. А якщо я проявлю себе… Хочеться вірити, що наступного разу навіть не доведеться просити про підвищення. 

Але економка ще не закінчила. 

– А ти, Роване, – вона знову ледь помітно зрожевіла під поглядом лісника. – Мав раніше дев’ять золотих? Відтепер отримуватимеш дванадцять. 

Під моїм здивованим поглядом Рован також почав рум’яніти усім своїм могутнім лицем з густою бородою. Здавалося, навіть його довга коса трохи змінила колір. Економка різко розвернулася і попрямувала геть, та я її спинила, вхопивши за кінчик сукні. 

– А ви, пані Циндро? Піднімете собі платню? 

Жінка подивилася на нас здивовано, наче взагалі не розуміла, про що мовиться. 

– Та що ви! Яке там підіймати – за те, у якому стані зараз замок, я б себе скоротити мала, – майже прошепотіла вона, все ще якось залишаючись надзвичайно елегантною. Вона була наче аристократкою у вигнанні, що тепер оселилася у віддаленому замку і все чекала на свого принца. 

Але я склала руки на грудях, грізно насупившись на пані Циндру. Рован, на диво, пробасив чи не перші слова за день до економки:

– Так не можна, Елеоноро. 

На цьому він замовк, але я підхопила, аби закріпити успіх:

– Звісно ж, не можна! Свою роботу потрібно добре оплачувати, бо хто ж, крім вас, попіклується про це? 

Цей урок я запам’ятала добре; раніше ще сподівалася, що мої старання помітять і винагородять, але роки роботи з Володимиром Петровичем навчили: якщо хтось працює добре за маленьку платню, немає потреби підіймати її. Ось тільки мене таке більше не влаштовувало. 

Жінка перед нами знову трохи розчервонілася, а тоді махнула рукою:

– Гаразд, додам і собі кілька золотих! – вона махнула рукою. В глибині замку щось гупнуло, і пані Циндра роздратовано озирнулася туди, а тоді сплеснула у долоні. – Все, досить балачок! Усі – до роботи! 

Ми вже почали розходитися, чи то радше розбігатися, коли економка зупинила мене, поклавши долоню на плече. 

– Розмарі, заскочиш до мене після вечері. Є ще одна робота, в якій потрібна твоя допомога.

Я кивнула, хоча прищур в очах економки не віщував нічого доброго, а тоді нарешті кинулася на кухню. 

❅ ━━━━━━ ♨♨♨ ━━━━━━ ❅

Розуміння, що всі ці величезні зали були тепер повністю й винятково у моєму розпорядженні, все ще крутило голову. Я просто-таки літала по кухні, начищаючи поверхні, перевіряючи шухляди й переставляючи усе до свого смаку.