Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

Олівер

Я залишив Ліну в квартирі, порадивши відпочити. Вона виглядала виснаженою — це не дивно, враховуючи все, що з нею сталося. Не думаю, що хтось би почувався добре після втечі від викрадачів у весільній сукні.

Виходячи, я озирнувся на неї ще раз. Вона сиділа на дивані, підібгавши ноги, з чашкою кави в руках. Її погляд був зосереджений десь у порожнечі. Було видно, що вона про щось думає, і явно не про дрібниці.

Я міг би запитати більше. Міг би наполягати. Але я розумів: якщо тиснути, вона просто закриється.

А мені потрібні відповіді.

Я закрив за собою двері й попрямував до ліфта.

***

Клуб був не найкращим місцем для серйозних розмов, але ми з Ніком і Кіром давно облюбували клуб Ніка як свою неофіційну «штаб-квартиру». Темні стіни, гучна музика, приглушене світло — тут можна було обговорювати що завгодно, і ніхто не прислухався.

Коли я зайшов усередину, вони вже сиділи за нашим столиком у VIP-кімнаті. Кір розвалився на дивані, покрутивши в руках склянку віскі, а Нік щось розглядав у телефоні.

— О, нарешті, — Нік підняв голову, коли я наблизився. — Ми вже думали, що ти вирішив залишитися з красунею.

— Ага, виявляється, ти ще й благородний рятівник, — підколов Кір.

Я сів і зробив ковток холодного пива, яке вони для мене замовили.

— Давайте до справи.

— О, він серйозний, — Кір підняв брови. Ми перейшли на англійську, щоб було простіше розмовляти.

— Так. Вона назвала ім’я. Андрій Громов.

Нік підняв погляд.

— Знайоме прізвище.

— Вона — Ліна Соколова. Дочка бізнесмена Вадима Соколова, якого загребли за махінації, — пояснив я. — Судячи з усього, її татко був не просто бізнесменом, а великим гравцем.

— Якщо Андрій з цієї ж компанії, то це може бути серйозно, — сказав Нік, а я відкрив ноутбук, який завжди возив із собою.

— І що ми шукаємо? — запитав Кирило.

— Все. Про нього, про Ліну, про її батька. Якщо вони хочуть її знайти, значить, у неї є щось важливе.

Я швидко забив у пошук потрібні дані. Нік  відкинувся на спинку дивана, спостерігаючи, як я працюю.

У таких справах я завжди довіряв лише собі.

— О, ось і перші цікаві новини, — пробурмотів через кілька хвилин.

— Говори.

— Андрій Громов… Доволі цікава постать. Він не просто бізнесмен. Він більше схожий на того, хто працює в тіні.

— Що це значить? — запитав Кирило.

— Це значить, що офіційно у нього чистий бізнес, але якщо копнути глибше… — Нік глянув на мене. — Скажімо так, у нього доволі сумнівні зв’язки.

— З криміналом?

— Майже напевно.

Я відчув, як у мене починає закипати злість.

— А її батько? – запитав Нік.

Я проклацав ще кілька сторінок.

— О, тут ще цікавіше. Його заарештували два роки тому. Але не просто так.

— А як?

— Його злили.

— Тобто?

— Судячи з усього, він вів нечесні справи, але довго залишався недоторканним. І раптом — бах, і його ловлять. Та ще й так оперативно, ніби хтось підготував для цього ґрунт.

— Тобто хтось захотів його прибрати?

— Дуже схоже на те.

Я глянув на Кирила. Той мовчки сьорбав свій віскі, розмірковуючи.

— Це погано, — нарешті сказав він.

— Дуже погано, — погодився я.

Тепер картина складалася.

Ліна була дочкою не просто бізнесмена. Вона була дочкою людини, яку прибрали з гри. І якщо її змушували вийти заміж за когось із цього ж кола — значить, її батько або мав якийсь борг, або володів чимось дуже цінним.

І, можливо, це цінне тепер у Ліни.

Я зробив ще ковток пива, думаючи, що з цим усім робити.

— Що будемо робити? — запитав Кирило.

Я зітхнув.

— Спочатку я хочу поговорити з нею ще раз.

— Думаєш, вона тобі все розкаже?

— Ні. Але я можу розкопати сам.

Нік посміхнувся.

— Ох, я бачу, наш старий Олівер у справі.

Я глянув на нього.

— Ще ні. Але схоже, що скоро буду.

Кирило пирхнув.

— І ти ще кажеш, що не хочеш у це влазити.

Я не відповів.

Бо знав: я вже в це вліз.