Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Катя так і не заснула.

Слова, почуті біля кристала, не виходили з голови. "Ти... та, кого чекали..."

Але хто чекав на неї? І що це взагалі означало?

Вона обережно простягла руку вперед, дивлячись на тату, яке з'явилося після ритуалу. Витончені лінії темної магії пульсували слабким світлом, ніби живі.

"Це знак богів..." – повелитель сказав це, але не пояснив нічого більше.

Їй потрібно знайти відповіді.

Катя вирішила більше не чекати – потрібно діяти.

Коли вона вийшла з кімнати, довгі коридори замку здавалися ще більш таємничими, ніж зазвичай. Слабке світло магічних кристалів відкидало тіні на стіни, створюючи химерні візерунки.

Але їй не судилося дійти далеко.

– Куди ти знову зібралася, дружино?

Катя завмерла. Голос повелителя лунав надто близько.

Вона обернулася і побачила його – він стояв у тіні колони, схрестивши руки на грудях. Очі горіли цікавістю та підозрою.

– Просто прогулянка, – спокійно відповіла вона.

Повелитель примружився.

– І знову біля заборонених місць?

Катя не відступила, хоча його магія знову торкнулася її, змушуючи шкіру поколювати.

– А чому вони заборонені? Що ти приховуєш?

Він повільно підійшов ближче.

– Деякі речі не повинні бути розкриті.

Катя зустріла його погляд.

– Чи це означає, що вони стосуються мене?

Його очі зблиснули.

– Можливо.

Він мовчки дивився на неї, і Катя зрозуміла, що йому цікаво, як далеко вона зайде.