Читати книгу - "Історії Дикої Півночі, Очерет"

І ось, нарешті, пошуки привели його сюди, до Коппертауна. На той момент він уже знав, що побачити батька йому не судилося, бо Лейф Похмурий залишив світ живих. Але він хотів хоча б дізнатися, як це сталося - після цього міг вважати свою місію завершеною і думати, як жити далі.

Незадовго до цього він, рятуючись від Пожирачів, що гналися за ним, потрапив у трясовину, де втратив коня, і, не маючи коштів на покупку нового, був змушений долати залишок шляху з оказією. У ролі якої виступив поштовий диліжанс, що вдало підвернувся на шляху.

… Мелф озирнувся. Літній гоблін на ім'я Кморх - кучер і власник диліжансу в одній особі - разом зі своїм напарником, рудобородим ігантом Гленом, тягали пакунки з листами, газетами та посилками до будівлі поштової станції. Станційний доглядач - химерний сивий дідок у помаранчевому жилеті - уважно спостерігав за ними, але допомагати не поспішав.

 - Гей, хлопці, потрібна допомога? - поцікавився Уілкінс.

 - Здалось тобі робити чужу роботу, ельфе? - вишкірився Кморх. - Йди уже давай, шлях неблизький. Та манатки свої не забудь!

 - Вдало вам доїхати назад! - Мелф зняв з даху диліжанса полотняну сумку зі своїми речами, прилаштував її на плече, простеживши, щоб вона не заважала в разі потреби швидко вихопити револьвер, і попрямував до передмістя Коппертауна, що виднілося вдалині. Кморх не вважав за потрібне гнати коней до міста заради єдиного пасажира, тож останні пару миль доведеться пройти ніжками.

У кишені лежала написана рукою Келдара пам'ятка, де, крім усього іншого, була адреса одного “надійного хлопця”, який проживав у місті.