Читати книгу - "Експеримент що знищив світ, Nebula"

Вони рушили за капітаном Кімом. Вже через 5 хвилин перед ними розкрився вид палаток, виставлених в ряд. біля кожної з них виднілися вогнища, що створювали таємничу атмосферу В сутінках. Є Сон з капітаном Кімом та Джулією увійшли до чорної палатки, яка виднілась серед зелених - вона розташуванням у самому серці табору, немов командний центр серед військового поселення.

 Джулія, кинувши на прощання, попрямувала до своєї палатки, її кроки повільно розчинилися в вечірній тиші.

 Увійшовши до чорної палатки, капітан Кім неквапливо опустив вся за масивний стіл. Його обличчя набуло серйозного виразу, а очах читалися глибокі роздуми. Він уважно подивився на Є Сона і промовив:

—Тобі потрібен жетон. Це не просто шматок металу — це символ довіри.

—Жетон? перепитав  спанталичний Є Сон. — Який саме? 

—Жетон члена табору,— пояснив капітан. У нашому світі довіра — це валюта, яка цінується найбільше. Лише з цим жетоном мешканці табору почнуть сприймати тебе як свого.

 Раптом тиша порушив хриплий голос за дверима палатки:

—Капітане, дозвольте увійти? 

—Заходь Майкл,— відповів капітан.— Які новини?

 Майкл увійшов, його обличчя виражало занепокоєння:

 —Розвідувальна група, яку Ми відправили в сектор Б, все ще не повернулося. Минуло вже багато часу.

 —Маєш якісь припущення щодо причини? — капітан Кім подався вперед, спираючись на стіл.

 —Припущень немає.— Швидко відповів Майкл, чоловік 46 років, брюнет.

Обидва чоловіки різко спрямували свій погляд на Є Сона.

Майкл заговорив першим: 

 —Хто цей хлопчина? — Я раніше його тут не бачив, новенький?

Майкл здивовано звернувся до капітана. 

—Це Є Сон, я зустрів його під час патрулювання сектора А.

Потім капітан Кім довго пояснював що до чого. Є Сон відчував як втома, поступово бере владу над ним. Розмова здавалася все більш розмитою, а думки плуталися. Все, чого він прагнув зараз — це знайти тихе місце і заснути. Його стан не залишався непоміченим.

 капітан Кім, оцінивши ситуацію, звернувся до Майкла:

—Відведи його до своєї палатки. І... — тут він стишив голос до шепоту, — простеж за ним.

 Майкл кивнув, розуміючи можливість доручення. Вони покинули чорну палатку і попрямували до житлової зони табору. Вечірнє небо вже всіяли зорі, а вогнище біля палаток створювали острівці тепла та світла наростаючій темряві. Є Сон ледве тримався на ногах від втоми, але навіть крізь дрімоту відчував на собі пильний погляд Майкла.

 Табір поступово занурювався в нічну тишу, але напруження викликане, невтішними новинами про зниклу розвідгрупу, змушувало насторожитьсь та чекати наступного ранку, яким би він не був.