Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Ми сиділи в машині, припаркованій на узбіччі за селом. Сонце вже заходило, кидаючи криваво-червоні тіні на асфальт.

— Готова? — запитав я.

Софія кивнула.
Я відкрив конверт.

Усередині — медичний звіт, копія кулі з підписом експерта, вирізка з тодішньої справи. І — найголовніше — імена.

Богдан Литвиненко.
Микола Кожух.
Олексій Стельмах.

Я читав уголос. Софія мовчала, лише глибше вдихала після кожного прізвища.

— Ти знаєш когось із них? — запитав я.

— Литвиненко... він тепер депутат. Кожух — бізнесмен. А Стельмах… його ім’я я чула в домі. Він колись був другом мого батька.

Ми переглянулись.
Світ хитнувся.

— Вони досі серед "верхівки", — сказав я. — Це більше, ніж особиста трагедія. Це — система.

— І ми — її загроза.

---

Через кілька хвилин я помітив у дзеркалі машину. Вона їхала повільно, потім зупинилась за кілька метрів.

— Нас знайшли, — прошепотіла Софія.

Я стиснув конверт.

— Забираємося.

Я натиснув на газ. Машина позаду рушила за нами.

Почалася гонитва.

Софія притискала конверт до грудей, ніби життя тримала в руках.
Я намагався вирватись на трасу, коли вона раптом закричала:

— Вони наближаються!

Я різко звернув у лісову дорогу. Машина позаду не одразу змогла повернути.

— Ми виграли хвилини. Але не війну, — прошепотів я.

---

Зупинились у покинутій заправці за містом. Я вимкнув фари. У салоні панувала темрява.

— Що будемо робити? — запитала Софія.

Я глянув на неї.

— Публічно. Якщо ми винесемо це в ЗМІ — вони не зможуть нас просто знищити.
Але спочатку — нам треба союзники. Хтось, хто не боїться. Хтось, хто має платформу.

Вона кивнула.

— Я знаю, до кого звернутися. До журналістки, яка колись намагалася розслідувати справу. Її звати Марина Гайдук. Вона теж втратила чоловіка через цю систему.

Я посміхнувся вперше за день.

> Тепер у нас є правда. І вогонь в очах.
А значить — шанси.

---