Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Ми зустріли Марину Гайдук у занедбаній кав’ярні на околиці міста. Вона була жінкою років сорока п’яти, з втомленими очима, що бачили занадто багато, і з голосом, у якому ще жила лють.

— Я знала, що хтось одного дня прийде знову, — сказала вона, вдивляючись у нас. — Але не думала, що це будете ви.

Софія мовчала, лише простягла їй конверт. Марина взяла його, переглянула документи, і… завмерла.

— Це те, що я шукала все життя. Але мене змусили мовчати.
Мій чоловік… його теж убили. За правду. Він копав глибше, ніж дозволено.

— Нам треба твоєї допомоги, — сказав я. — Якщо це стане публічним, нас не зможуть прибрати так просто.

Вона довго мовчала, потім підняла очі.

— Я маю зв’язки в незалежному телеканалі. Але ми мусимо діяти обережно. У мене вдома є студія. Приїжджайте завтра. Запишемо інтерв’ю. Якщо щось трапиться — я все одно це оприлюдню.

Софія стиснула її руку.

— Дякую. За мужність.

Марина посміхнулась.

— Я просто втомилась боятись.

---

Та тієї ж ночі сталося щось, що перекреслило спокій.
Коли ми повернулись до тимчасового житла, двері були відчинені. Усе перевернуте.

— Вони були тут, — прошепотала Софія.

— І шукали щось.
Я одразу перевірив кишеню куртки — флешка з копією документів була на місці. Ми забрали її з собою.

— Вони знають, що ми вийшли на публіку, — сказав я. — Це початок.

---

Наступного дня ми приїхали до Марини. Вона зустріла нас на порозі — похмура, але впевнена.

— Запишемо відео. Ви розкажете все.
І навіть якщо нас вимкнуть — я розішлю це в кілька редакцій одночасно.

Ми сіли перед камерою.
Софія взяла мікрофон. Її голос тремтів — але в очах палало полум’я.

— Моє ім’я — Софія Кримова. Я — донька чоловіка, якого всі вважали ворогом. Але тепер я знаю: справжні вороги сидять у кабінетах з золотими табличками. І їхня зброя — брехня.

> Я більше не боюся. І прошу всіх, хто знає правду, не мовчати.

Камера зафіксувала цей момент.

> І в ту мить я зрозумів: ми вже не тікаємо. Ми йдемо в наступ.

---