Читати книгу - "ВІа бра, Сергій Олексійович"

- У мене є навіть є їхній автограф! - Підійшла до нас її менш п'яна подруга, жінка років тридцяти п'яти.

- Покажіть, — попросили її досить чемно Надія.

- Ось, — показала нам жінка якість то календарик і там чиюсь закарлюку.
- Я була на їхньому концерті! - Начала кричати вона на дівчат.
І я одразу подумав про себе, що Надя не п'є горілку.

- Який сенс вам з ними сперечатися? – сказав дівчаткам Борис.

- Особисто персонально мені смішно, що дівчат з "ВІАбри" мало не побили якісь п'яні тітки, - прошепотів я Альбіні, - може треба втручання?

- Не лізь. - Попросила мене вона. - Краще їх не чіпати.

- Прикинь, — тоді повернулася до мене Вірі, яка сиділа ліворуч від мене. - Це було б звичайно дуже-дуже смішно, якби ті тітки з нами побилися.

- І скажи спасибі, що вони хоч нас не дізналися, -  прокоментувала мені все Надя. - А то тут би весь парк зараз стояв.

- Може ми самі заспіваємо? – Запитала Віра у своїх подруг.

- Не знаю, Вірочка, чи хороша це ідея, — одразу втрутилася я.

– Я теж проти, – сказала Надя.

- Думаю, нам не варто себе демонструвати, — Альбіна теж мені підтримала і я був дуже цьому радий.

- І взагалі мені тут набридло, і я хочу додому, — зізналася мені Альбіна.

- Тоді будемо закруглюватися. - Вирішив я.

- Тут, звичайно, добре і приємно. Але ось, якби не всі ці пісні. Хочу на природу.

- Буде вам завтра природа, — пообіцяв дівчатам Борис.

Ми ще посиділи трошки і почали закруглюватись додому.

Коли ми під'їхали до під'їзду, було вже темно.
А біля під'їзду сидів Антон із букетом квітів.