Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Слідопити не знали, скільки стояли біля ставка, дивлячись на білу тканину, що плавала у воді.

Це був перший реальний доказ того, що Галя дійсно тут була.

– Це означає, що її вкинули у воду? – запитав Тимко, і його голос звучав глухо.

– Або вона сама сюди зайшла… – припустила Соломія.

– Або її втопили! – вигукнув Іван.

– ТИ ДУРНИК?! – одразу загорлав Максим. – Корову важко втопити, вона просто так не піде на дно!

– Але ж її нема! – Іван нервово поправив окуляри. – Може, хтось… хтось її затягнув у воду?!

– Кого ти знаєш у селі, хто б міг затягнути корову в ставок?! – запитав Тимко.

Іван відкрив рота, потім закрив, потім знову відкрив…

– Ти правий, – нарешті пробурмотів він.

Максим підійшов ближче до води.

– Може, Галя тут була, але це не означає, що вона тут залишилася, – сказав він.

– Можливо, – повільно кивнула Соломія.

Максим оглянув берег.

– Але куди вона поділася далі?..

Усі мовчали.

Ніхто не мав відповіді.

І лише Бублик, який уже давно покинув ставок, здавався тим, хто знав більше за всіх, але не збирався розповідати.

Наступного ранку слідопити зібралися під дубом, щоб обговорити, що робити далі.

– Ми знайшли тканину в ставку, – почав Максим. – Але корови там нема.

– То що нам це дає? – запитав Тимко.

– Це дає нам одне: вона не просто втекла. Її десь ховають, – сказала Соломія.

– А де її можна сховати? – Іван обережно відкусив шматочок булочки.

Настала пауза.

Тоді Тимко раптом підняв голову.

– А як щодо закинутої хати біля лісу?

Усі завмерли.

За селом, ближче до лісу, справді стояла стара, покинута хата, в якій давно ніхто не жив.

– Там ніхто не буває… – сказав Максим повільно.

– Вона ідеальне місце для схованки! – підхопила Соломія.

– Але якщо там дійсно щось є, ми самі не впораємось… – Іван нервово стиснув булочку в руці.

– Ми підемо туди вдень, – впевнено заявив Максим. – Ніяких нічних походеньок, бо тоді Іван знову буде кричати про привидів.

– Я просто кажу… – пробурмотів Іван.

– Ти дурник, – буркнув Тимко.

– Що ж… тоді о третій зустрічаємось біля старої хати, – вирішив Максим. – І розкриваємо таємницю.

Бублик у цей момент сидів неподалік і вилизував хвіст.

Але, почувши слова Максима, він зупинився.

Кіт пильно глянув на дітей, а потім…

Різко встав і неквапливо пішов у бік лісу.

Здавалося, що він знав, куди вони збиралися йти.

І вже був там раніше.

Коли настала третя година, всі четверо стояли перед закинутою хатою.

Вона виглядала моторошно: стара, похилена, з вибитими вікнами і зарослим бур’янами подвір’ям.

– Якщо тут буде привид… – пробурмотів Іван.

– НЕ БУДЕ ТУТ НІЯКОГО ПРИВИДА! – одночасно сказали всі.

Вони обережно переступили через старий паркан і підійшли до дверей.

Максим поклав руку на дверну ручку…

І вона легко піддалася.

– Двері відчинені, – прошепотів він.

Соломія нервово стиснула блокнот.

– Ну що… заходимо?

Максим глибоко вдихнув і зробив перший крок.

Всередині було темно, пахло вогкістю й старим деревом.

Вони повільно рушили вперед.

Першою щось помітила Соломія.

– Дивіться!

Вона вказала на підлогу.

На пилюці були сліди.

І не старі. Свіжі.

– Хтось тут недавно був… – прошепотів Тимко.

Максим уважно оглянув кімнату.

Вона була порожньою, але в кутку стояла стара шафа, дверцята якої були трохи прочинені.

Щось у ній було.

Максим підійшов і різко відчинив дверцята.

Всі завмерли.

У шафі стояв великий мішок.

І він…

ТРОХИ ВОРУШИВСЯ.

Іван скрикнув:

– ВІН ЖИВИЙ!!!

Максим обережно потягнув за край мішка.

Раптом усі почули тихий звук.

"Му-у-у…"

Серця у всіх підскочили.

– ТАМ ХТОСЬ Є!!! – закричав Тимко.

Максим різко розв’язав мотузку і розгорнув мішок.

І тут усі впали в шок.

Всередині лежав здоровенний шматок коров’ячого лантуха.

Шкіра.

Іван просто застиг, не в змозі говорити.

– ЩО ЦЕ?! – вигукнув Тимко.

Соломія схопилася за голову.

– Це… це…

Максим повільно відступив.

– Це шкура.

Настала гнітюча тиша.

Всі одночасно перевели погляд на Івана.

Він був блідий, як крейда.

– Це означає… – його голос тремтів. – Що Галю…

Ніхто не хотів це казати.

Ніхто не хотів цього визнавати.

І лише Бублик, який сидів біля дверей і мовчки спостерігав, знав:

Все тільки починається.