Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Слідопити стояли навколо шафи, дивлячись на величезний мішок із коров’ячою шкурою.

– Це… – тихо почав Іван. – Це означає, що Галю…

Він не зміг договорити.

Максим стиснув кулаки.

– Ми не можемо робити висновки.

– Але… – Тимко злякано глянув на шкуру. – Це означає, що вона…

– Не факт! – жорстко сказав Максим. – У нас немає доказів, що це саме її шкура!

Соломія, яка була блідою, як полотно, раптом нахилилася ближче і провела пальцями по тканині мішка.

– Тут щось є… – пробурмотіла вона.

– Що? – запитав Максим.

Вона обережно розгорнула край мішка і…

Знайшла записку.

Діти перезирнулися.

Максим взяв її, розгорнув і прочитав уголос:

"Шукай там, де не шукають".

Запала тиша.

– Що це означає? – нарешті запитав Тимко.

– Це якийсь жарт? – Іван обережно потягнув окуляри вище на ніс.

Соломія нахмурилася.

– Це підказка.

– Але від кого?! – Тимко витріщився на неї. – Хто лишає записки у шафах разом із… цим?!

Максим ще раз перечитав слова.

"Шукай там, де не шукають".

– Це може бути що завгодно… – пробурмотів він.

– Але хто це написав? – Іван сів на стілець, бо його ноги не витримували напруги.

Максим повільно склав записку і поклав її в кишеню.

– У нас з’явилася ще одна загадка.

Соломія стиснула губи.

– Це стає дедалі дивнішим…

Тимко важко зітхнув.

– А може, просто повернемося до звичайного життя?

– Ні, – одразу відповів Максим.

– Так і знав…

Вони ще раз поглянули на мішок.

– Що будемо з цим робити? – запитала Соломія.

Максим подивився на Бублика.

Кіт сидів у дверях і спостерігав.

Він нічого не робив, але здавався єдиним, хто розуміє, що відбувається.

Максим вирішив:

– Ми підемо. Але ще повернемося сюди, якщо треба.

Іван миттєво підняв руку.

– Я за те, щоб не повертатися!

– Ти дурник, – сказали всі.

Максим закрив шафу.

– Ідемо.

Вони швидко вийшли надвір.

Бублик залишався всередині ще кілька секунд…

А потім повільно рушив за ними.

Здавалося, він зрозумів щось, чого вони ще не знали.

Слідопити повернулися в село в стані абсолютної розгубленості.

Максим сів на колоду під дубом і витягнув записку.

– "Шукай там, де не шукають"…

– Що це може означати? – запитала Соломія.

– Я не знаю, – відповів Максим. – Але це точно не випадковий напис.

– Той, хто залишив це, хотів, щоб ми це знайшли, – додав Іван.

– Але хто? – запитав Тимко. – Це ж покинута хата!

Максим уважно перечитував слова знову і знову.

Що це означає?

І раптом у нього з’явилася ідея.

Він різко підняв голову.

– А що, якщо це означає… кладовище?

Всі завмерли.

– ЩО?! – вигукнув Іван.

– Ну подумайте! Це місце, куди мало хто ходить!

– Максиме, ти що, з глузду з’їхав?! – Іван схопився за голову. – Ти пропонуєш піти… туди?!

– Це єдине місце, яке відповідає словам "там, де не шукають".

– Але хто буде щось ховати там?! – заперечив Тимко.

– Той, хто не хоче, щоб це знайшли, – сказала Соломія.

Настала пауза.

Іван виглядав так, ніби зараз знепритомніє.

– Ні… ні… Ви це серйозно?!

Максим зітхнув.

– Ми підемо завтра. Вдень.

– Я не хочу йти завтра! – Іван захитав головою. – Я взагалі туди не хочу!

– Іване, ти дурник, – сказав Тимко.

Іван ображено склав руки на грудях.

– А Бублик піде? – запитала Соломія, дивлячись на кота.

Усі повернулися до Бублика.

Кіт сидів у тіні дерева, його жовті очі блищали.

Він не кліпав.

Не рухався.

Просто дивився.

Максим кивнув.

– Він уже знає відповідь.

– Але не скаже нам, – додала Соломія.

Бублик повільно моргнув.

Здавалося, він усміхається.

– Що ж… тоді завтра – кладовище, – сказав Максим.

Тимко зітхнув.

– Це найгірший день у моєму житті.

– Він стане ще гіршим, коли ми туди прийдемо, – буркнув Іван.

Усі мовчки дивилися на записку.

"Шукай там, де не шукають."

І завтра вони дізнаються, що саме їм доведеться знайти.