Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Наступного дня Іван прокинувся з відчуттям, що цей день принесе щось жахливе.

По-перше, йому доведеться йти на кладовище.

По-друге, це все ще справа про зникнення корови, а він підозрював, що вони вже вийшли на слід чогось значно страшнішого.

По-третє, Бублик зранку сидів біля його ліжка й дивився на нього, ніби оцінював, чи виживе він сьогодні.

Іван підстрибнув від страху й гукнув:

– Бублик, ТИ ЧОГО?!

Кіт повільно моргнув, позіхнув і пішов геть, навіть не пояснивши, що це було.

Це не додавало оптимізму.

О 10 ранку всі зібралися під дубом.

– Ну що, всі готові? – запитав Максим.

– Я НЕ ГОТОВИЙ! – одразу заявив Іван.

– Ми не питаємо, чи ти готовий, ми питаємо, чи ти прийшов, – уточнив Тимко.

– А якщо там буде… ЩОСЬ?! – Іван злякано озирнувся.

– Щось типу твоєї уяви? – Соломія скептично зиркнула на нього.

– А якщо це не моя уява?!

– Тоді нам доведеться розбиратися! – впевнено сказав Максим.

Слідопити вже готувалися вирушати, коли раптом до них підійшов дід Петро.

Він був один із найстаріших у селі й бачив більше, ніж хтось інший.

– Знову щось шукаєте? – гмикнув він, притримуючи свого капелюха від вітру.

– Так, діду Петре, – кивнув Максим.

– І що ж тепер?

– Ми розслідуємо зникнення Галі! – гордо заявив Іван.

Дід примружився.

– Ха! Корови не зникають просто так.

Слідопити перезирнулися.

– А ви щось знаєте? – запитала Соломія.

Дід потер підборіддя.

– Я знаю, що корова вночі сама в ставок не лізтиме.

– ТОБТО ВИ БАЧИЛИ ЩОСЬ?! – Іван аж підскочив.

Дід Петро задумався.

– Я чув.

– ЩО?

– Мукання.

Настала тиша.

– КОЛИ?! – вигукнув Максим.

– Вночі, коли вітер дув із боку лісу.

Слідопити притихли.

Це підтверджувало їхню версію.

– З якого боку? – уточнила Соломія.

– З боку старого кладовища.

Усі завмерли.

Іван миттєво зблід.

– Тобто… з того місця, куди ми йдемо?

Дід Петро кивнув.

Іван ледь не впав у непритомність.

– Я ВІДМОВЛЯЮСЯ ВІД ДЕТЕКТИВНОГО ЖИТТЯ!

Максим потиснув йому плече.

– Запізно. Ми вже втягнуті.

Іван схлипнув.

– Дідусю, а може, ви підете з нами?

Петро усміхнувся й похитав головою.

– Ха! У мене вік уже не той. А от у вас – саме час боятися.

І пішов геть, залишивши дітей у повному шоці.

Слідопити мовчки дивилися один на одного.

– Тобто ми йдемо туди, де востаннє чули Галю? – запитав Тимко.

– Виходить, що так, – відповіла Соломія.

– А що, якщо вона там?! – Іван знову почав нервувати.

– То ми її знайдемо, – сказав Максим.

Він подивився на Бублика, який сидів на паркані й спостерігав за ними.

Кіт все чув, але мовчав.

– А Бублик іде з нами? – запитав Тимко.

Кіт повільно піднявся, потягнувся і не поспішаючи рушив у бік кладовища.

– Схоже, що так, – сказав Максим.

Слідопити мовчки зібралися й пішли за котом.

Вони ще не знали, що знайдуть там.

Але були впевнені в одному – тепер відступати пізно.