Читати книгу - " «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij"

— Це не так просто… — прошепотіла Лайра, стискаючи кулаки. — Її схопили. І я навіть не знаю, жива вона чи ні…

— Гей, — лагідно торкнувся її плеча Макс. — Ти не одна. І ти зробила вибір. Це не твоя провина.

Вони вже збиралися повертатися, коли…

— Лайро?!

Голос. Знайомий. До болю.

Вона різко обернулась.

На іншому боці вулиці стояла Лінн. Вона виглядала інакше — у простому одязі цього світу, без магічного блиску, але її очі залишалися незмінними. У руці — потертий рюкзак. Дихання збите, волосся скуйовджене.

— Лінн?! Як?.. — Лайра рушила до неї повільно, ніби боялася, що це примара.

— Тсс, — Лінн зробила крок назустріч і притисла її до себе в обіймах. — Я… втекла. Вони змусили мене йти з ним, із… цим нареченим. Хотіли, щоб я переконала тебе повернутись. Бо… бо все гірше, ніж здається. Але я не могла. Я втекла ще до того, як ми перетнули межу світів. Я знала, що знайду тебе.

— Я… я так за тобою скучила… — шепоче Лайра, стискаючи її міцніше. — Ти не уявляєш, як сильно…

Макс стояв осторонь, очікуючи, поки дівчата завершать свою емоційну зустріч.

— Твоя подруга, я так розумію? — спитав він з ледь помітною усмішкою.

— Так, — відповіла Лайра, все ще тримаючи Лінн за руку. — Це Лінн. Вона… вона — моя сім’я.

— Гаразд. Отже, тепер нас троє. І в кожного — своя порція дивакуватих таємниць. Ходімо додому. А там ви все розкажете. Хоча б спробуєте.

Лінн усміхнулась крізь сльози:

— Домовились.

Вони рушили разом, під теплим вечірнім небом. А світ, який ще вчора здавався чужим і небезпечним, раптом став трішки ближчим.