Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"

Це була одна з тих дискотек, де музика ще не заглушує думки, а атмосфера тільки розігрівається. Я сміялася з Віктором, ми жартували, хоча всередині мене тиснуло відчуття — він тут. Я знала, що Олег прийшов. Відчувала його погляд ще до того, як побачила.

Віктор підійшов до нього сам. Я не знала, що вони говорили, але по тому, як змінилося обличчя Віктора, відчувала — щось важливе.

Він запитав Олега прямо: — Слухай, ти ж не байдужий до неї, правда? Це видно. Я люблю її, але вона досі з тобою десь у серці. Якщо в тебе щось є до неї — скажи.

Олег довго мовчав, потім холодно кинув: — А ти хто їй такий?

— Ми зустрічаємось. Я в неї закоханий.

Олег знизав плечима і, відвертаючи погляд, промовив: — То будь з нею. У мене в родині двоє інвалідів — третього мені не треба.

Це була куля. Холодна, болюча, безжальна.

Віктор стиснув кулаки, але нічого не відповів. Просто подивився йому в очі й тихо сказав: — Це не заважає мені її любити.

Коли він повернувся до мене, не сказав усієї правди. Просто обійняв, взяв за руку і повів танцювати повільний танець. Я відчувала, що в ньому щось змінилось. Він дивився на мене ще ніжніше, ще болючіше. А за його плечем я знову відчула той погляд — палкий, пронизливий, настирливий. Олег дивився на мене з того боку зали, ніби чекав чогось. Ніби перевіряв, чи піду я до нього. Але я просто танцювала. В тиші музики, у тяжкості серця.

Я не знала тоді, що саме сказав йому Олег. Дізналася пізніше. І тоді мені вперше стало по-справжньому боляче не лише через нерозділене кохання, а через приниження, яке я ніколи не заслужила.