Читати книгу - "Танок з драконами"

— Дякую за добрі слова, — відповіла Дані тією ж мовою.

— Моя царице, — прогарчав Скахаз мо’Кандак, муж голеної голови.

Гіскарське волосся росло на гіскарських головах щільно та рясно, а цупкістю нагадувало дріт. Чоловіки невільницьких міст віддавна мали звичай збирати його у роги, шпичаки, крила і таке інше. Поголивши голову, Скахаз лишив позаду старий Меєрин і прийняв новий звичай; його родичі зробили те саме, наслідуючи приклад, а за ними й представники інших сімейств. Дані, щоправда, не сказала б, чому саме вони так учинили: зі страху, з прагнення надолужити звичаї нового часу, а чи з власного марнославства. Прихильників нового звичаю кликали «голомозими»; Скахаз був серед них найпершим Голомозим… а для Синів Гарпії та всієї їхньої зграї — найницішим зі зрадників.

— Нас сповістили про євнуха, — продовжив він.

— Його звали Непохитним Щитом.

— Помре ще не один і не двоє, якщо не покарати вбивць.

Хай Скахаз і поголив собі череп на знак нового звичаю, та не змінив тим свого недоброго, лютого обличчя з випнутими бровами, невеличкими очицями і важкими мішками під ними, чималим носом у чорних цятках, маслянистою шкірою, жовтішою за звичний для гіскарців бурштиновий відтінок. Прямодуха, нестримна брутальність читалася зі Скахазового обличчя без найменших сумнівів. Дані подумки помолилася, щоб так само мало сумніватися і в його чесності.

— Як мені їх карати, коли я не знаю, хто вони? — вимогливо запитала Дані. — Ану ж розкажіть мені, хоробрий Скахазе!

— Вашій милості не бракує ворогів. Ви бачите їхні піраміди просто з вашої тераси. Цхак, Хазкар, Газин, Мерек, Лорак… усі старі невільникарські родини. Пахл… а Пахл понад усі інші. Тепер це дім самих жінок. Старих, жовчних, лютих жінок зі смаком до крові. Жінки нічого не забувають. Жінки нічого не пробачають.

«Саме так, — подумала Дані, — і коли я повернуся до Вестеросу, про це взнають пси Узурпатора.» А й справді, між нею та домом Пахл існували причини для кривавої ворожнечі. Ознака зо’Пахла зарізав Могутній Бельвас у двобої перед брамою. Його батько, тисяцький міської варти Меєрину, загинув при обороні брами, коли її розтрощив «Гострий прутень». А троє дядьків Ознака були у числі ста шістдесяти трьох, розіп’ятих на майдані.

— Скільки золота ми призначили за нагороду тому, хто принесе нам відомості про Синів Гарпії? — запитала Дані.

— Сто гонорів, з ласки вашої преосяйності.

— Тисяча гонорів мені більше до ласки. Нехай буде стільки.

— Ваша милість не питають моєї поради, — відповів Скахаз Голомозий, — та я все ж скажу, що за кров слід платити кров’ю. Візьміть по одному чоловікові од кожного названого мною сімейства і стратьте усіх. Якщо наступного разу вб’ють ще когось із ваших, візьміть по двоє з кожного великого дому і стратьте їх також. Утретє вже ніхто не вбиватиме.

Почувши це, Резнак трохи не розквилив з розпачу.

— О ні-і-і… ласкава, добра царице, така брутальність викличе гнів богів на наші голови. Ми знайдемо убивць, обіцяю вам! А коли знайдемо — ось побачите, то будуть якісь убогі безрідні покидьки!

Підстолій мав таку саму лису голову, як і Скахаз, та в його випадку потрудилися боги, а не голії. «Якщо раптом хоч одна волосина матиме нахабство виткнутися посеред моєї пустелі, на неї вже чекатиме цирульник з бритвою» — запевняв Резнак, коли його підносили до уряду. Іноді Дані брав сумнів, чи не приставити краще ту бритву до Резнакової горлянки. Чолов’яга був на свій кшталт корисний, але вона його не надто любила, а довіряла ще менше. Невмирущі Карфу застерегли її про три зради. Міррі Маз Дуур скоїла першу, пан Джораг — другу. Чи не судилося Резнакові стати третім зрадником? А якщо ні, то кому? Голомозому? Дааріо? «Чи зрадником виявиться хтось, кого я навіть не підозрюю? Пан Барістан? Сірий Хробак? Місандея?»

— Скахазе, — мовила вона до Голомозого, — за вашу пораду ви маєте мою дяку. А ви, Резнаку, перевірте, чи не зможемо ми чогось досягти тисячею гонорів.

Стискаючи полу токару, Даянерис рушила повз них широкими мармуровими сходами. Сходинки вона долала по одній, намагаючись не запнутися на власному одязі та не звалитися до власного двору головою уперед.

Місандея оголосила про прибуття цариці; маленька книжниця мала приємний і сильний голос.

— На коліна перед Даянерис Буреродною, Неопалимою, царицею меєринською, королевою андалів, ройнарів та першолюдей, халісі великого трав’яного моря, Трощителькою Кайданів та Матір’ю Драконів!

Палата вже наповнилася людом. Спинами до стовпів стояли Неблазні зі щитами та списами; шпичаки на шоломах стирчали рівно вгору, наче шерега ножів. Меєринці зібралися під східними вікнами. Даніни відпущенці трималися якнайдалі від колишніх господарів. «Поки вони не стоятимуть разом, Меєрин не знатиме миру.»

— Підведіться.

Дані всілася на лаву. Палата стала на ноги. «Ну хоч це вони уміють робити, як один.»

Резнак мо’Резнак мав при собі список справ. За звичаєм цариця мусила почати з прийому посла Астапору — колишнього раба, що величав себе тепер «князь Гаель», хай ніхто і не знав, де й над ким він мав княжити.

Князь Гаель мав повен рот чорних гнилих зубів та гостре жовте тхоряче обличчя. А ще він мав при собі подарунок.

— Клеон Великий надсилає ці капці на знак любові до Даянерис Буреродної, Матері Драконів.

Іррі вдягла капці на Даніни ноги. Зроблені вони були з визолоченої шкіри і прикрашені зеленими річковими перлами. «Невже цар-різник вважає, що пара гарненьких капців звоює йому мою руку?»

— Щедрість царя Клеона не знає меж. Подякуйте йому від мене за прегарний подарунок.

«Справді прегарний, але зроблений на дитину.» Дані мала невеличкі ніжки, але гострі капці стиснули їй пальці докупи.

— Клеон Великий матиме за радість почути про вашу дяку, — мовив князь Гаель. — Його препишність доручив мені переказати, що готовий до оборони Матері Драконів від усіх її ворогів.

«Якщо він мені знову запропонує шлюб із царем Клеоном, я йому кину капця в голову» — подумала Дані, та цього разу астапорський посол не згадав про царський шлюб ані словом. Натомість він сказав:

— Настав час Астапорові та Меєринові разом припинити свавільне правління Мудрих Хазяїв Юнкаю, котрі невпинно і невтомно чинять зло усім, хто обрав життя