Читати книгу - "Танок з драконами"

«Його нові Неблазні — це якийсь непристойний жарт.»

— Цареві Клеону мудріше було б порати власний сад і залишити юнкайцям їхній.

Власне, Дані не плекала до Юнкаю жодної любові — ще й не раз шкодувала, що лишила Жовте Місто недоторканим після того, як розбила їхнє військо у полі. Мудрі Хазяї повернулися до володіння невільниками, щойно вона рушила далі, а тепер щосили набирали затяги, винаймали сердюків, будували військові союзи проти неї.

Утім, і Клеон, що сам себе призначив Великим, був аж ніяк не кращий. Цар-Різник поновив рабство у Астапорі з тією лише різницею, що колишні невільники тепер стали хазяями, а колишні хазяї — невільниками.

— Я лише юна дівчина і погано знаюся на справах війни, — сказала вона князеві Гаелю, — проте ми чули, що Астапор голодує. Незле б цареві Клеону спершу нагодувати своїх підданих, а вже потім вести їх на війну.

Дані махнула рукою, відпускаючи посла. Гаель відкланявся і зник.

— Препишна царице, — нагадав Резнак мо’Резнак, — чи не вислухаєте зараз шляхетного Гіздахра зо’Лорака?

«Що, знову?!»

Дані кивнула, і Гіздахр вийшов наперед. То був високий тендітний чоловік із бездоганною бурштиновою шкірою. Він відвісив уклін на тому самому місці, де не надто давно лежав мертвим Непохитний Щит. «Він мені потрібен» — нагадала собі Дані. Гіздахр був заможний купець, мав у Меєрині безліч друзів, а за морями — ще більше. Він бував у Волантисі, Лисі та Карфі, мав родичів у Толосі та Елірії, за чутками користувався певним впливом навіть у Новому Гісі, де юнкайці намагалися збурити невдоволення Дані та її правлінням.

А понад усе — він мав багатство. Уславлене, овіяне казками, незліченне багатство.

«І якщо я виконаю його прохання, то матиме ще більше.» Коли Дані зачинила бійцівські ями міста, частки у володінні цими ямами дуже впали в ціні. Гіздахр зо’Лорак нагріб їх задешево обома руками і тепер мав у власності більшу частину бійцівських ям Меєрину.

Шляхетний купець мав зачіску в вигляді крил цупкого чорно-рудого волосся, що витикалися з обох скронь. Здавалося, голова його зараз злетить у небо. Довге обличчя робила ще довшим борода, схоплена золотими кільцями. Ліловий токар був облямований перлами та аметистами.

— Ваша преосяйність знають причину, з якої я тут.

— Авжеж знаю. Напевне, ви не маєте інших справ, окрім як обсідати мене. Скільки разів я вже вам відмовила?

— П’ять, ваша препишносте.

— Тепер уже шість. Я не дозволю знову відчиняти бійцівські ями.

— Якби ваша превисокість вислухали мене…

— Вже слухала. П’ять разів. Ви придумали щось нове, щоб мене переконати?

— Старе, лише старе, — зізнався Гіздахр, — але новими словами. Ніжними словами та ґречними — такими, які зможуть зворушити царицю.

— Я маю сумнів не у ґречності ваших слів, а у доречності вашої справи. Я чула все, чим ви мене переконували, так багато разів, що можу вже сама за вас просити. Чом би не спробувати зараз? — Дані нахилилася вперед. — Бійцівські ями існують в Меєрині від дня його заснування. Двобої у них — то відправа віри, кривава жертва богам Гісу. Смертельне мистецтво Гісу — не проста різанина, але показ мужності, вправності та сили, якими так втішаються ваші боги. Бійців-переможців прославляють по всіх усюдах, переможених шанують і пам’ятають. Якщо я відкрию ями, то покажу людям Меєрину, що шаную їхні звичаї та спосіб життя. Меєринські бійцівські ями відомі на весь світ, вони заохочують гостей приїжджати до міста і наповнюють міські скарбниці монетою з усіх кінців землі. Усім чоловікам притаманна жага крові, яку ями допоможуть утамувати, відтак у Меєрині стане мирніше та спокійніше. Злочинцям, засудженим до смерті на піску, ями дарують суд двобоєм — останню можливість довести свою невинність.

Дані знову відкинулася назад, скинула голову.

— Ось так. Ну що, я впоралася?

— Ваша преосяйність виклали мою справу значно краще, ніж я сподівався викласти сам. Ви не лише прекрасні собою, але й надзвичайно красномовні. Мене ви конче переконали.

Дані не могла стримати сміху.

— Отакої! А ви мене — ні.

— Ваша препишносте, — зашепотів Резнак мо’Резнак їй у вухо, — за звичаєм місто стягує за податок одну десяту частину всього прибутку від бійцівських ям після вирахування витрат. Ці гроші можна застосувати на багато добрих справ.

— Можна… та якщо ми все-таки відчинимо бійцівські ями знову, то братимемо десяту частину до вирахування витрат. Я лише юна дівчина і погано знаюся на таких справах, та все ж прожила під дахом Цзаро Чжуана Даксоса достатньо, щоб бачити різницю. А ви, шановний Гіздахре, якби уміли шикувати військо так само вправно, як шикуєте красні слова, то вже б завоювали цілий світ… і все ж моя відповідь — ні. Цього разу вшосте.

— Слово цариці.

Гіздахр зо’Лорак, високий та стрункий, уклонився так само низько і зграбно, як раніше. Перли та аметисти застукотіли мармуровою підлогою.

«Якби не дурнувате волосся, він був би непоганий на вроду.» Резнак разом із Зеленою Грацією всіляко заохочували Дані узяти собі за чоловіка когось із меєринських вельможних панів — щоб примирити місто з її правлінням. Гіздахр зо’Лорак заслуговував принаймні на ретельний розгляд. «Краще вже він, ніж Скахаз.» Голомозий обіцяв, що кине заради неї власну дружину, але Дані від самої думки про шлюб із ним аж трусило. Принаймні, Гіздахр ще пам’ятав, як це — посміхатися.

— Препишна царице, — мовив Резнак, звірившись зі списком, — до вас звертається шляхетний Граздан зо’Галаре. Чи не вислухаєте ви його?

— Матиму за радість, — відповіла Дані, милуючись виблиском золота і мерехтінням зелених перлів на Клеонових капцях, а тим часом щосили намагаючись забути про неприємні мурашки у пальцях ніг.

Граздан, як її попередили, був брат у перших Зеленій Грації, чию підтримку Дані вважала за безцінну. Адже жриця міцно стояла за примирення, взаємне прощення та покірність законній владі. «Хай чого там її родич бажає, я можу принаймні вислухати його з повагою.»

А бажання прохача виявилося простим — гроші. Раніше Дані відмовилася відшкодовувати будь-кому з Великих Хазяїв ціну їхніх рабів. Але меєринці пробували і так, і сяк, аби лише видурити в неї зайвий шеляг. Шляхетний Граздан колись володів невільницею, що мала великий хист до ткацької справи — вироби з її кросен високо цінилися не лише в Меєрині, але й у