Читати книгу - "Мак і пам’ять"

‘Mond und Gedächtnis’“, in dem es heißt: „Als Celan in der damaligen literarischen Öffentlichkeit zum Vorschein kam und sich in ihr durchsetzte, war man über seine Sprachweise zugleich überrascht und hatte man auf sie gewartet. […] „Mohn und Gedächtnis“ erfüllte […] für Jahre die Vorstellung von Veränderung der Struktur, der Thematik, des Wesens im Gedicht […], erweiterte den Raum sensibler Aufnahmefähigkeit beim Leser deutscher Lyrik zum erstenmal entscheidend seit dem Erscheinen der späten Gedichte Rilkes und ihrer Sensibilitätshöhe. […] Das seiner dekorativen Erscheinung entkleidete Gedicht ist bei Celan zu einem außerordentlich ernst genommenen Gebilde geworden“ (Die Tat, 4.01.1975). Diese Betrachtung, samt der Behauptung von der „unerhörten Qualität“ des Bandes, aus einem längeren zeitlichen Abstand geschrieben, als die scharfen Winde um Celans poetische Botschaft sich schon allmählich gelegt hatten, kann auch heute als Beispiel einer ausgewogenen und objektiven Wertschätzung gelten, die Celans Rolle im deutschen Literaturprozess der Nachkriegszeit nur bestätigt. Umso notwendiger ist es zu erkennen, dass ganz am Anfang dieses exemplarischen Weges des jungen Dichters ein Debütband stand, der das Programm seinerweiteren poetischen Entwicklung bereits im Kerne enthielt, — „Mohn und Gedächtnis“.

Petro Rychlo

Поетичний первісток Пауля Целана: «Мак і пам’ять»

У 1894 р. в одному з лейпцизьких видавництв вийшла у світ книга під назвою «Історія першого твору»[8], упорядником якої був Карл Еміль Францоз. Видання містило автобіографічні нариси 19 німецькомовних авторів, серед них Рудольфа Баумбаха, Фелікса Дана, Ґеорґа Еберса, Марії фон Ебнер-Ешенбах, Теодора Фонтане, Пауля Гейзе, Конрада Фердинанда Майєра, Фрідріха Шпільгаґена, Германа Зудермана, Юліуса Вольффа та ін. Сам Францоз був репрезентований там есеєм «Мій перший твір: ‘Євреї з Барнова’». Донині ця книга залишається вельми захопливою лектурою, оскільки вона дуже яскраво показує внутрішній шлях розвитку, що його проходить кожен письменник, перед тим як опублікувати свою першу книжку.

Постання першого друкованого твору інколи може бути вельми тривалим і тернистим — через численні перешкоди й бар’єри, які доводиться долати молодому авторові, щоб досягти своєї омріяної мети. Історія світової літератури знає приклади, коли письменник, твори якого належать нині до літературного канону, за життя не опублікував жодної книжки й лише після смерті був відкритий як важливий літературний голос (напр., американська поетеса Емілі Дікінсон). У цьому сенсі перший опублікований твір відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожного автора й залишається відтак тривалий час дороговказом для його подальшого письменницького шляху. Для Францозового земляка Пауля Целана цей шлях був доволі важким.

Цілком зрозуміло, що кожен молодий автор пристрасно жадає побачити свою першу книжкову публікацію і розглядає її як надзвичайну подію у своєму житті. Пауль Целан не був тут винятком. Вже у Чернівцях він робив спроби зібрати й впорядкувати свої вірші, щоб зберегти їх як єдиний текстовий корпус і в такий спосіб убезпечити все написане від можливих загроз і небезпек. Існує чимало переконливих доказів цього.

Під час свого перебування в румунському «трудовому» таборі Табарешти (1942–1944) Целан занотовує свої вірші у невеличкий записник, щоб мати їх завжди при собі. Повернувшись до Чернівців, він переписує їх каліграфічним почерком в інший нотатник і поділяє на цикли («Пісковик», «Опівночі», «Потойбіч», «Квіти», «Вікно в південній вежі»), так що це невеличке рукописне зібрання його поезій структурно виглядало як справжня збірка віршів, хоча вона ще й не мала назви. Цю унікальну рукописну книжечку він потім подарував своїй чернівецькій подрузі Рут Лакнер (Крафт). Якийсь час після цього виникає також т. зв. «Типоскрипт 1944» — машинописна збірка всіх написаних до того часу віршів, а на початку 1945 р. — «Манускрипт 1945», який, завдяки своїй чорній шкіряній обкладинці, мав вигляд книжечки і містив 97 переписаних начисто віршів воєнного періоду. Цей рукопис Рут Лакнер хотіла показати буковинському поетові Альфреду Марґул-Шперберу, який ще з кінця 1930-х рр. жив у Бухаресті. Однак до тісного контакту Целана зі своїм пізнішим літературним наставником і ментором доходить лише після прибуття молодого автора до Бухареста, де він уже цілеспрямовано розробляє концепцію своєї першої збірки віршів «Пісок із урн» з метою гіпотетичної публікації.

9-го жовтня 1947 р., незадовго до втечі Целана з Румунії, А. Марґул-Шпербер пише рекомендованого листа до віденського поета й видавця часопису «План» Отто Базіля, щоб полегшити своєму молодому другові можливості публікації на Заході. Цей відтоді часто цитований лист варто навести тут бодай фрагментарно, позаяк він не тільки засвідчує надзвичайно розумну шперберівську стратегію протегування, але і його майже ясновидчий дар відразу розпізнавати справжні поетичні таланти: «Шановний пане Отто Базіль, — читаємо там, — надсилаю Вам разом з цим листом рукопис віршів Пауля Целана «Пісок із урн». Не випереджуючи Вашої, безперечно, авторитетнішої оцінки, я хотів би все-таки сказати Вам, що Пауль Целан є тим поетом нашого західно-східного ландшафту, якого я очікував від нього половину людського віку і який це сподівання щедро винагороджує. […] З усіх форм вислову наймолодшої німецької поетичної ґенерації його творчість видається мені найсвоєріднішою і найориґінальнішою; щоправда, вона нелегко дається читачеві і вимагає від нього люблячої відкритості, готовності й віддачі. Не те, щоб реалії його поезії розігрувалися в якомусь міфічному просторі — світло, яке в них дрімає, витікає гейби з іншого спектру —: поетична дійсність також трансфіґурована, це, так би мовити, астральне тіло цієї дійсності, яке чатує на нас. Емоціональне, сонорне, візіонерське — все несе в собі знаки зміщення, асоціація є асоціацією сну, яка намацує — в тому числі й мовну — цілину. Я — на свій скромний розсуд — вважаю, що «Пісок із урн» є найважливішою німецькою поетичною книгою цих останніх десятиліть, єдиним „ліричним“ відповідником до творчості Кафки»[9].

Ця шперберівська характеристика ранньої ліричної продукції Целана пізніше цілком справдилася. Інспіровані його літературним напутником у 1948 р. публікації у цюрихській газеті «Ді Тат» (7-го лютого 1948 р.) та у віденському журналі «План» (1948, № 6) створили добру основу для серйозних міркувань Целана про можливості видання окремої книжки. Спочатку він пов’язує свої сподівання з віденським видавництвом Ервіна Мюллера, яке мало орієнтовану на модерну літературу серію «Голоси з Австрії» і здавалося йому придатним для втілення його наміру. Книга повинна була містити близько 40 поезій, поданих як єдиний цикл. Проте у квітні 1948 р. видавництво оголосило себе банкрутом, і заплачені автором на друк видання дві тисячі шилінгів, які зібрали для нього його віденські друзі, пішли на покриття боргів видавництва, що було, безумовно, відчутним ударом для бідного політичного втікача.

Друга спроба видавничих зусиль Целана в австрійській столиці була успішнішою — вона ознаменувалася виданням збірки