Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Особистий представник Герінга багато годин пробув у Дахау, і потім спитав:

— А чи не здається вам, що концтабір викличе різке осудження в Європі та Америці хоча б тому, що цей захід антиконституційний?

— Чому ви вважаєте арешт ворогів режиму неконституційним?

— Тому що більшість людей, заарештованих вами, не були навіть у приміщенні суду. Ніякого звинувачувального рішення, ніякого натяку на законність…

Гіммлер обіцяв подумати над цим питанням. Представник Герінга поїхав, а Гіммлер написав особистого листа Гітлеру, в якому обгрунтував необхідність арештів і ув'язнення в концтабори без суду й слідства.

«Це, — писав він фюреру, — лише гуманний засіб урятувати ворогів націонал-соціалізму від народного гніву. Якщо ми не посадимо ворогів нації в концтабори, ми не зможемо відповідати за їхнє життя: народ учинить самосуд над ними».

Того ж самого дня Гіммлер зібрав грандіозний мітинг і сказав усе це там, слово в слово, і назавтра ця його промова була надрукована в усіх газетах.

А коли наприкінці 1933 року в берлінській поліції, що підлягала безпосередньо Герінгові, вибухнув скандал, пов'язаний з хабарниками, Гіммлер уночі виїхав із Мюнхена і вранці мав уже аудієнцію у фюрера. Він просив віддати «продажну, старорежимну поліцію» під контроль «кращих синів народу» — СС.

Гітлер не хотів ображати Герінга. Він просто міцно потиснув Гіммлерові руку і, провівши його до дверей кабінету, пильно зазирнув йому в самісінькі очі й, раптом весело посміхнувшись, зауважив: — У майбутньому все-таки надсилайте ваші розумні пропозиції на день раніше: я маю на увазі вашу записку мені та ідентичний виступ на мітингу в Мюнхені.

Гіммлер поїхав засмучений. Але через місяць без виклику в Берлін його призначили шефом політичної поліції Мекленбурга і Любека; ще через місяць, 20 грудня, шефом політичної поліції Бадена, 21 грудня — Гессена, 24 грудня — Бремена, 25 — Саксонії й Тюрінгії, 27 — Гамбурга. За один тиждень він став шефом поліції Німеччини, за винятком Пруссії, яка підлягала Герінгу.

Гітлер якось запропонував Герінгові компроміс: призначити Гіммлера шефом таємної поліції всього рейху, але щоб він підлягав йому, Герінгові. Рейхсмаршал прийняв цю компромісну пропозицію фюрера. Він дав розпорядження своєму секретаріату провести через канцелярію фюрера рішення про присвоєння Гіммлерові титулу заступника міністра внутрішніх справ і шефа таємної поліції з правом участі в засіданнях кабінету, коли обговорюватимуться питання поліції. Фразу «і безпеки рейху» він викреслив власною рукою. Це було б занадто багато для Гіммлера.

Як тільки Гіммлер побачив, що про це надрукували в газетах, він попросив співробітників, які відали пресою, прокоментувати своє призначення по-іншому. Герінг допустив головну помилку, погодившись на компроміс: він забув, що ніхто ще не відмінив головного титулу Гіммлера — рейхсфюрер СС. І наступного дня всі центральні газети вийшли з коментарем: «Важлива перемога націонал-соціалістської юриспруденції — об'єднання в руках рейхсфюрера СС Гіммлера кримінальної, політичної поліції, гестапо і жандармерії. Це попередження всім ворогам рейху: караюча рука націонал-соціалізму занесена над кожним опозиціонером, над кожним противником — внутрішнім і зовнішнім».

Він переїхав до Берліна, в розкішну віллу «Ам Донненстаг» поряд з Ріббентропом. І поки продовжувався тріумф з нагоди перемоги над комуністами, Гіммлер удвох з своїм помічником Гейдріхом почав збирати досьє. Досьє на свого колишнього шефа Грегора Штрассера Гіммлер вів сам. Він зрозумів, що перемогти повністю він зможе, тільки проливши кров Штрассера — свого вчителя і першого наставника. Тому він з надзвичайною ретельністю збирав по крихтах усе, що могло підвести Штрассера під розстріл.

У червні 1934 року Гітлер викликав Гіммлера на розмову з приводу наступних антиремовських акцій. Гіммлер ждав цього. Він розумів, що акція проти Рема тільки привід до знищення всіх тих, з ким починав Гітлер. Для тих, з ким він починав, Гітлер був людиною, братом по партії, тепер же Адольф Гітлер має стати для німців вождем і богом. Ветерани партії стали для нього тягарем.

Гіммлер збагнув це, слухаючи, як Гітлер метав громи й блискавиці на адресу тієї «абсолютно незначної частини ветеранів», що потрапили під вплив ворожої агітації. Гітлер нікому не міг сказати всієї правди, навіть найближчим друзям. Гіммлер розумів і це, він допоміг фюрерові: поклав на стіл досьє на чотири тисячі ветеранів, практично на всіх тих, з ким Гітлер починав створювати націонал-соціалістську партію. Він психологічно точно розрахував, що Гітлер не забуде цієї послуги: ніщо так не ціниться, як допомога в самовиправданні злочину.

Але Гіммлер пішов ще далі: збагнувши задум фюрера, він вирішив стати настільки йому необхідним, щоб у майбутньому такі акції проходили тільки за його ініціативою.

Тому по дорозі на дачу Герінга Гіммлер розіграв спектакль: підставний агент у формі ремовського СА вистрелив у відкриту машину фюрера, і Гіммлер, закривши вождя своїм тілом, закричав перший у партії:

— Мій фюрер, який я щасливий, що можу віддати свою кров за ваше життя!

До цього ніхто не говорив «мій фюрер». Гіммлер став автором звернення до «бога», до «свого бога».

— Ви з цієї хвилини мій кровний брат, Генріх, — сказав Гітлер, і ці його слова почули люди, що стояли довкола.

А після того як Гіммлер провів операцію, знищивши Рема, після того як розстріляли його вчителя Штрассера і ще чотири тисячі ветеранів партії, борзописці негайно створили міф про те, що саме Гіммлер стояв поряд з фюрером з самого початку руху.

Згодом, тиснучи по-дружньому руки Герінгу, Гессу й Геббельсу на «тафельрунде»[2] у фюрера, куди допускалися тільки найближчі, Гіммлер ні на хвилинку не припиняв збирати досьє на «своїх бойових друзів».

16.2.1945 (03 години 12 хвилин)

Підкинувши Ервіна додому, Штірліц поїхав дуже повільно, бо стомлювався після кожного сеансу, коли зв'язувався з Центром.

Дорога йшла через ліс. Вітер ущух. Небо було чисте, зоряне, високе.

«Хоча, — міркував далі Штірліц, — Москва правильно думає, коли допускає можливість переговорів. Навіть якщо в них немає ніяких конкретних даних — такий варіант імовірний, бо він логічний. У Москві знають про ту гризню, яка точиться тут. Досі ця гризня була цілеспрямована: стати ближче до фюрера. Тепер зворотний процес. Усі вони: і Герінг, і Борман, і Гіммлер, і Ріббентроп, — зацікавлені в тому, щоб зберегти рейх. Сепаратний мир для кожного з них — коли хтось із них зможе його добитися — означатиме їхній особистий