Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

— Які університети він підключає? — спитала Мері.

— Про це я дізнаюсь через годину, коли почну працювати.

— Увечері я матиму імена?

— Думаю, матимете, — він простяг їй мікродиктофон. — Тут запис наради в раді директорів.

— Дякую, Том. Зупиніться, будь ласка, біля таксі…

… Нью-Йорк, штаб-квартира Дейвіда Лі.

— Ну що ж, — Дейвід Лі потягся з хрустом; усмішка несамовита, несподівана, як у десятирічного шибеника, тільки очі не сміються. — Наука то наука. Тим паче разом з Пентагоном. Нехай собі. А ми пообідаємо з друзями з Ленглі, правда, Мері? Як перспектива? Нехай накриють тут, у залі для гостей. Все має бути дуже скромним, ніякого розкошування, невидимки цього не люблять… Принаймні в робочий час…

… Зал для гостей в корпорації; за величезним овальним столом сиділи Дейвід Лі, директор управління розвідувальної інформації (ЗДІ) Джім Патрік, який працює в Нью-Йорку під дахом віце-президента «Ворлд іншуранс компані».

Стіл було накрито, як і просив Лі, надзвичайно скромно; салат, фрукти, ніякого алкоголю, тільки вода «Евіан», два стейки; три сорти сиру до кави, і все.

— З того, що говорив старий, — мовив Патрік, кивнувши на маленький диктофон, що лежав біля Дейва, — дві позиції дуже сильні, не варто закривати на це очей. Перше — милосердя… Світ, справді, втомився від жорстокості, люди мріють, щоб наступна ніч була спокійною, скільки можна грати на нервах людства?! Друге: його концепція десанту в Росії… Це буде багатьом до душі і в нас, Дейв, добре, що ви мене своєчасно поінформували… Люди, які відповідають за «Свободу», теж хочуть додаткових асигнувань, робота по дезорганізації тилу противника вимагає щедрих капіталовкладень… Таким чином, у даному контексті ідея сера Пітера і мрії моїх колег, які ведуть ідеологічне протиборство з Кремлем, змикаються… І я не певен, що старий поставив тільки на науку та військових, він надто мудрий, щоб ігнорувати моє відомство. Я певен у тому, що він шукає підходи. Він їх знайде. І наші ідеологи кинуться до нього, як до рідного батька, бо часу їм практично не лишилося…

— Як це? — здивувався Лі.

— Пояснюю. Якщо містер Горбачов досягне великого успіху в своїй реформі, тоді «Свободі» практично не буде до кого апелювати. Зараз Росія живе рудиментом общини, їх губить, як вони кажуть, зрівнялівка… Розумієте зміст цього слова?

— Цілком.

— Бачите, як добре… А тепер росіяни починають реформу, яка базується не на голих звітних цифрах, а на реальному ділі, результат якого повинен бути підтверджений не словесами, а товарами на прилавках магазинів, новими марками автомобілів і відеоприймачів, вільним правом будівництва котеджів і кардинальною перебудовою системи сервісу, який у Росії просто жахливий. Тобто всі люди матимуть змогу включитися в орбіту загальнодержавної справи, котра обіцяє реальні гроші. Тут уже не до передач «Свободи», діло треба робити!

— Добре, що ви мене просвітили, Джім. Пропозиції?

— Я хотів би послухати ваші.

— Вони досить прості. Мені потрібно дістати, звичайно, від вашої найдовіренішої агентури в Москві, — останні відомості про російську ракетну систему, про фінансування їхніх нових лазерних систем ППО… Власне, це потрібно насамперед вам, — уточнив Лі, — щоб було з чим іти до вашого директора і в разі потреби до президента. Я допоможу вам у виході на Білий дім…

— Що ви розумієте під словами «найдовіреніша агентура»?

— Рівень. І тут, і там, Джім, насамперед ціниться рівень. У вас є така людина!

Джім Патрік, могутній ЗДІ, усміхнувся:

— Невже ви думаєте, я скажу, коли навіть у мене є такий агент?

— Я спробую вас переконати в тому, що відповідь потрібна не так мені, Джім, як цій країні і справі демократії.

— Валяйте, — кивнув Патрік, — я уважно слухаю.

— Ну, а далі? — спитав продюсер Грінберг.

— Не знаю, — відповів Кузані. — Про це знають тільки двоє: Дейв Лі і сер Пітер Джонс… Чортівня якась, я вже не можу говорити просто «Пітер Джонс», тільки «сер»…

— Магія слова, що знайшло свій образ… Звичайно, Марлон Браидо був би на місці, але він бере за роль два мільйони, навряд чи я на це піду, хоч остаточне рішення приймемо, коли ви закінчите запис сценарію… Мені цікаво, Юджин, мені дуже цікаво дізнатися, що буде далі, значить, ви на шляху до успіху…

— В такому разі, — посміхнувся Кузані, — ви маєте реальну можливість допомогти мені пройти цей шлях за максимально короткий час.

— Ви хочете кудись поїхати? — напівствердно запитав Грінберг.

— Точно.

— Куди?

— На переговори в Женеву.

— Добре, я замовлю вам квиток і готель на березі озера. Тиждень? Десять днів?

— Два тижні, Стів, не будьте скнарою.

— Ви не бачили справжніх скнар, Юджин. Добре, два то два, коли щось придумаєте, дзвоніть, я поки що буду тут…

… Художник, мабуть, тим і різниться від усіх інших смертних, що правда життя, яка складається з епізодів, котрі запали в його пам'ять, швидкоплинних зустрічей (у свій час Кузані знімав для телебачення об'їждження коней на ранчо директора «Локхіду», коли розкручували справу про горіхи[6]), уривків фраз, аналізу літератури, поїздок по світу, бесід з ученими, бурмотіння мулатки з Кліші про те, що наближається кінець світу (ця шалена мулатка, в якої він провів ту ніч, відчула в ньому не тваринне бажання, а самотню ніжність мужчини, тому відкрилася йому, читаючи «Апокаліпсис»: «а це вже було, але так схоже на те, що на нас чекає, правда?»), передач теленовин, спогадів про друзів, які пішли від нас навіки, і нічних — тривожних і непідвладних фантазії — видінь, народжується під його пером (пензлем, камерою) зовсім заново, в найконцентрованішому, так би мовити, вигляді. Отже, рівень таланту визначається не тільки мірою наближення до правди, а й даром передбачення, поза яким і без якого істинне мистецтво неможливе; холодне побутописання не бентежить уже людство; люди прагнуть «одкровення від завтра», навіть коли мова йде про події столітньої давності.

… Так і Кузані, силою свого дару, вгадав тенденцію, не знаючи, звичайно, всіх тих утаємничених, глибоко прихованих перипетій підприємства, що почалося в Нью-Йоркській біржі (а це факт) місяць тому.

Продовженням акції, дійсно розпочатої в Нью-Йорку, — але не Дейвідом Лі, за витвором фантазії сценариста, а одним абсолютно реальним босом ВПК[7] Семом Мімом, який зробив ставку на космічне озброєння, — був повторний викид американських розвідників, що працювали в Москві, маючи документи, що їх видав державний департамент Сполучених Штатів, до того ж вони підпорядковувались не вигаданому заступникові директора ЦРУ Джіму Патріку, а цілком реальному ЗДРО — заступникові директора розвідувальних