Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вбивство у Східному Експресі 📚 - Українською

Читати книгу - "Вбивство у Східному Експресі"

534
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вбивство у Східному Експресі" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 47
Перейти на сторінку:
тому я швидко повернувся назад. Я перекинувся декількома слова з молодою леді з Англії, яка розташовується в купе біля мого. Потім я поговорив з англійцем, полковником Арбетнотом — доказом цього є те, що ви особисто нас бачили. Потім я зайшов до містера Ретчетта і, як я вже казав, пішов писати листи, які потрібно було відіслати. Я побажав йому гарної ночі та пішов. Полковник Арбетнот стояв у коридорі. Його купе було підготоване до сну, тому я запропонував піти до мене. Я замовив декілька склянок алкоголю для нас. Ми балакали про політику, індійський уряд та інші проблеми — Сухий закон в США та Велику кризу. Я взагалі-то не сильно полюбляю британців — вони дуже зарозумілі — але не цей.

— Чи можете ви сказати, о котрій годині він вийшов від вас?

— Дуже пізно. Десь близько другої години.

— Ви помітили, що поїзд зупинився?

— О, так. Ми дещо здивувалися. Ми виглянули та побачили велику товщу снігу, але не думали, що це серйозно.

— Що сталося після того, як полковник Арбетнот побажав вам доброї ночі?

— Він пішов у своє купе, а я попросив провідника розстелити моє ліжко.

— Де ви були, поки він цим займався?

— Я стояв у коридорі та курив.

— А потім?

— Потім я пішов до себе і спав до самого ранку.

— Ввечері ви покидали потяг?

— Ми з Арбетнотом вирішили вийти у — як це місто називається — Вінковцях, розімнути ноги. Було дуже холодно, тривала завірюха. Згодом ми заскочили у вагон.

— Через які двері ви покинули поїзд?

— Через ті, що найближчі до мого купе.

— Відразу за вагоном-рестораном?

— Саме так.

— Ви пам’ятаєте, чи були вони зачинені?

Мак-Квінн дещо задумався.

— Пригадую, що так, були. Там було замкнено, а ручка стояла поперек. Ви це мали на увазі?

— Так. Повернімося до того моменту, коли ви відкрили ручку дверей?

— Чесно кажучи, ні. Я цього не пам’ятаю. Я не можу цього згадати. — І згодом він додав: — Це дуже важливо?

— Можливо. А тепер, містере, я припускаю, що коли ви сиділи з полковником Арбетнотом і балакали, двері вашого купе були відчинені, так?

Гектор Мак-Квінн ствердно кивнув.

— Я хочу, щоб ви мені сказали, хто проходив коридором після того, як потяг покинув Вінковці і до того, як ви пішли спати?

Мак-Квінн звів брови докупи.

— Думаю, що провідник проходив, з вагону-ресторану. В інший бік йшла жінка.

— Яка жінка?

— Не можу сказати. Я її не помітив. Розумієте, ми з полковником сперечалися. Я лише помітив проблиск багряного шовку, який промайнув крізь двері. Я не дивився туди, тому й не помітив її обличчя. Як вам відомо, після мого купе знаходиться вагон-ресторан, тому жінка, яка йшла, повинна була б повернутися назад.

— Я так розумію, вона йшла в туалет?

— Думаю, що так.

— Ви бачили, як вона поверталася?

— Чесно кажучи, ні. Але я думаю, що вона повинна була б рухатися туди.

— Ще одне питання: ви курите трубку?

— Ні, сер, не курю.

— Я думаю, що це все. — сказав Пуаро після декількох секунд роздумів. — Зараз я хочу побачити камердинера містера Ретчетта. До речі, ви двоє завжди подорожуєте другим класом?

— Він так. Я зазвичай їжджу першим класом — у купе, що з’єднується з купе Ретчетта. Тоді він увесь багаж залишав у моєму купе і міг дістатися до нього чи до мене у будь-який зручний момент. Але, на жаль, у цей раз усі купе першого класу були зайняті, окрім одного, яке він взяв собі.

— Зрозуміло. Дякую вам, містере Мак-Квінн.

3

Свідчення камердинера

Американець був замінений на невиразного англійця з непримітним обличчям, яке за день до цього підмітив Пуаро. Він акуратно стояв у очікуванні. Підійшовши до нього, Пуаро запропонував йому сісти.

— Ви, як я розумію, камердинер містера Ретчетта?

— Так, сер.

— Ваше ім’я?

— Едвард Генрі Мастерман.

— Ваш вік?

— Тридцять дев’ять років.

— Домашня адреса?

— Клеренвелл, Фрайрстріт, 21.

— Ви чули, що ваш господар був убитий?

— Так, сер. Надзвичайно неприємний випадок.

— Чи можете ви мені сказати, коли ви востаннє бачили містера Ретчетта?

Камердинер дещо замислився.

— Десь близько дев’ятої години, сер. Або дещо пізніше.

— Розкажіть своїми словами, що трапилося?

— Я підійшов до містера Ретчетта, як зазвичай, і запитав про його побажання.

— Якими були ваші обов’язки?

— Вішати та знімати одяг, сер, класти його зубний протез у воду та слідкувати, щоб усе було підготовлено до сну.

— Він вів себе так само, як і завжди?

Камердинер знову трохи замислився.

— Так, сер. Хоча він був дещо схвильований.

— Як саме схвильований? Через що?

— Через лист, який він прочитав. Він запитав, чи це не я поклав його в купе. Звісно, я відповів, що нічого не робив, але він облаяв мене і звинуватив у всіх гріхах.

— Це було незвично?

— Аж ніяк. Він дуже легко скаженів.

— Чи приймав ваш господар снодійне?

Доктор Константин дещо нахилився вперед після цих слів.

— Лише коли їхав у поїзді, сер. Він казав, що інакше він не міг заснути.

— Ви знаєте, що саме він зазвичай приймав?

— Не можу точно сказати, сер, я не впевнений. На пляшці не було жодної назви, лише — «Снодійне приймати перед сном».

— Минулої ночі він його приймав?

— Так, сер. Я налив його в склянку і залишив на туалетному столику.

— Ви особисто бачили, як він його пив?

— Ні, сер.

— Що трапилося потім?

— Я запитав, чи будуть іще якісь побажання та спитав, о котрій годині його вранці збудити. Він відповів, що не хоче, щоб хтось його турбував, поки він сам мене не покличе.

— Так часто бувало?

— Майже завжди. Коли він готувався підніматися, він зазвичай дзвонив провіднику та просив його покликати мене.

— Він зазвичай прокидався з самого ранку чи пізно?

— Це залежало від його настрою. Інколи він прокидався до сніданку, проте іншого разу він спав аж до обіду.

— Тобто ви не здивувалися, що вранці ніхто вас не покликав?

— Ні, сер.

— Чи знали ви, що ваш господар мав ворогів?

— Так, — він відповів дуже спокійно.

1 ... 14 15 16 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство у Східному Експресі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вбивство у Східному Експресі"