Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

— Шкода людей! — відповів Іван. — Але не журися. Іди додому й лягай спати. Уранці, коли встанеш, скажи батькові, що тобі приснився сон: треба налити до корита води і кинути всі палиці у воду. Котрий кінець палиці буде глибше поринати, той і є товщим і важчим.

Так і вчинила дівчина. Лягла в ліжко, виспалася, а вранці каже батькові:

— Няньку, мені приснилося, як можна розгадати загадку Поганина. Налийте до корита води і опускайте палиці на воду.

Налили води до корита, опустили палиці на воду. І сталося так, як говорив леґінь: товщий кінець пішов на дно. Зрадів цар, звелів запечатати палиці й послати разом з відповіддю Поганинові.

Розізлився Поганин. Прислав цареві троє коней, затягнутих чорним полотном. Цареві треба було впізнати, якої вони масті. А не впізнає — тільки вода залишиться на місці його царства.

Прочитав цар того листа і розіслав послів по всій державі, аби знайшли таких мудреців, які б розгадали цю загадку. Та хто не приходив, не міг упізнати якої масті коні.

Понесла царська донька Іванові обід.

— Чого ти так сумуєш? — питає леґінь.

— Як мені не журитися, коли Поганин прислав моєму няньку трьох коней. Ніхто не може упізнати, якої вони масті, а коли нянько не дасть Поганинові точну відповідь, той погубить нас і нашу державу.

— Шкода губити народ! Іди додому, лягай спати. Коли пробудишся, скажи нянькові, шо ти можеш розгадати загадку. В одно корито набереш пшениці, у друге вівса, а у третє — проса. Котре лоша піде до пшениці — буде чорної масті, те, що прийде до вівса, — гнідою, те, що підійде до проса, — сірої масті.

Повернулася дівчина, лягла спати. Вранці розповідає батькові, що їй приснилося. Так і зробили, як вона сказала. І знову цар розгадав загадку Поганина.

Ще дужче розізлився Поганин і надіслав такого листа: завтра, коли він буде обідати і підніме виделку до рота, цар повинен вистрілити так, щоб вибити ту виделку з руки. Коли не виб'є, то Поганин погубить усю цареву державу.

Понесла дівчина леґеневі обід.

— Що ти засмучена, зажурена? — питає Іван.

— Як мені не журитися, коли Поганин наказав, щоб завтра в обідню пору вибити виделку з руки. Всі думали, як це зробити, й ніхто не знає! А Поганин загрожує знищити нашу державу.

— Тут уже без мене не обійдеться! Іди й скажи нянькові, щоб розмурував мене.

Нічого цар не міг учинити. Послав мулярів, щоб розібрати мур, та так, щоб на хлопця й пилинка не впала. Потім сам приніс леґеневі одяг, бо той, що був на ньому, вже зовсім зітлів.

Каже хлопець цареві:

— Дайте мені гармату й снаряд.

Дали йому гармату й снаряд. Покликав він царя і царівну. Дивляться вони в далекогляд і бачать: Поганин саме сідає обідати. В ту мить, коли він ніс до рота виделку, леґінь вистрілив з гармати.

Снаряд потрапив до руки Поганина і розбив півпалацу. Почав Поганин шукати того чоловіка, котрий стріляв з гармати. Шукав, шукав, та знайти не міг. І написав Поганин листа цареві, щоб прислав того стрільця до нього на обід. Коли не пришле, знищить усю його державу.

Питає цар Івана:

— Чи підеш, Іване, в гості до Поганина?

— Піду! — каже Іван. — Тільки дайте мені дванадцять таких леґенів, як я, щоб були всі одного росту, одного обличчя.

– Іди вибирай поміж моїми вояками! — каже цар.

Пішов Іван поміж вояків, вибрав дванадцять таких, як він сам, і каже їм:

— Коли прийдемо до Поганина, то всі йому поклонимося. Він буде запрошувати старшого сісти. Ми візьмемо стілець, розламаємо і скажемо, що сідати не будемо, бо ми всі старші. Коли Поганин буде частувати нас з однієї склянки, ми візьмемо склянку, розіб'ємо й скажемо, що ми не п'ємо з однієї склянки, бо ми всі старші.

Прийшли до Поганина, вклонилися йому. Дивиться той і не може впізнати, хто з них старший. Подає стілець і каже:

— Хто між вами старший — сідай! Розламали леґені стілець, посідали кожний на свій кусочок і кажуть:

— Ми всі старші!

Подає Поганин склянку вина й каже:

— Хто між вами старший — пий!

Леґені розбили склянку й кажуть:

— Ми всі старші!

Так і не міг упізнати Поганин, хто з них старший. Розсердився і послав усіх спати до комори.

А сестра Поганина каже братові, що впізнає старшого. Пішла вона увечері до комори й каже одному:

— Коли скажеш, що ти старший, буду спати з тобою.

— Скажу, тільки спи! — відповів леґінь.

На світанку сестра Поганина пішла з комори. Устав хлопець, дивиться, а в нього на ґудзику написано: «Старший». Узяв крейду і кожному написав на ґудзику: «Старший».

Дивиться вранці Поганин і бачить, що в кожного леґеня на ґудзику написано: «Старший». Розізлився і кричить:

— Та хто з вас старший, відрубай мені голову!

Кинувся Іван до Поганина, вихопив шаблю, розмахнувся — і покотилася Поганинова голова. Заволодів Іван поганською державою і повернувся до свого царя. Каже йому цар:

— А тепер справимо весілля! Віддаю за тебе свою доньку!

— Ні, зараз я піду по світу розуму набиратися, а весілля справимо, коли повернуся! — відповідає Іван.

Іде Іван світом, іде. Ніч застала його коло млина. Вирішив Іван тут переночувати. А у млині жили дід з бабою, їх донька, собака і кішка. Проситься Іван на ніч, а його питають:

— Ти куди йдеш?

— До морського півня.

— То запитай у того півня, чому ми ріжемо телиці, печемо хліб, усе з'їдаємо й залишаємося голодні?

— Спитаю! — відповідає.

Переночував Іван у мельника і вранці пішов далі. Йде, йде і приходить до одної хижі. Дивиться, а в хаті дванадцять прекрасних дівчат.

— Куди ти йдеш, славний леґеню? — питають дівчата.

— Йду до морського півня.

— То запитай його, чому ми, дванадцять красних дівчат, не можемо вийти заміж?

— Спитаю! — відповідає Іван.

Іде далі. Бачить — в одному саду стоїть груша, під грушею дванадцять панів. Усі вони дивляться на грушу і чогось чекають.

— Куди йдеш, леґеню? — питають Івана.

— Йду до морського півня.

— Спитай, коли ця груша вродить срібні плоди?

— Спитаю! — відповів парубок і пішов далі.

Йде й бачить — на узліссі чоловік заганяє пташку в дупло.

— Куди ти йдеш, леґеню? — питає чоловік.

— Йду до морського півня.

— Спитай його, коли я цю пташку зажену в дупло.

— Спитаю! — відповідає парубок.

Прийшов нарешті до морського півня. Дивиться, а тут і сестра Поганина. Морського півня не було вдома. Поки він прийшов, Іван устиг із сестрою Поганина домовитися. Коли півень