Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Я також уже згадував, що всі речі тримав всередині огорожі, в печері, яку викопав позаду свого намету. Спершу речі були звалені без жодного ладу на купу і займали багато місця — не було де й повернутися. Я вирішив трохи розширити печеру. Скеля, під якою я копав, була з порожнистого пісковику, тож лупати її виявилося не так уже й важко. Коли я збагнув, що на острові мені не варто боятися хижих звірів, то прокопав у печері праворуч довгий коридор і зробив вихід надвір. Тепер я міг виходити через двері, а не лазити через частокіл. Крім того, комора значно розширилася.

Потім я змайстрував собі дві вкрай потрібні речі — стіл та стілець. Без цього я не зміг би насолоджуватися кількома задоволеннями, що лишилися мені в цьому світі: зручно їсти чи писати за столом. Отож я взявся до роботи. Тут маю зауважити, що математика — вельми корисна наука: якщо людина поворушить мізками, добре прорахує, як краще зробити роботу, вона з часом зможе оволодіти мистецтвом механіки. Ніколи в житті я не тримав інструментів у руках. Та коли прийшла в тому потреба, я впевнився, що завдяки праці, старанності й вигадливості можу змайструвати собі все, що забажаю, коли б тільки були знаряддя. Але й без них я спромігся зробити безліч речей. З одними тільки теслом і сокирою я майстрував такі речі, що ніхто б, мабуть, і не повірив: їх можна так легко зробити.

Наприклад, якщо потрібна була дошка, мені не лишалося нічого іншого, як спиляти дерево, а потім стругати його сокирою з двох боків, допоки воно не стане пласким. Коли дошка була вже достатньо тонкою, я шліфував її теслом. Звісна річ, таким чином я міг витесати аж одну дошку з цілого дерева, — на допомогу мені приходило терпіння. На одну тільки дошку в мене пішла купа часу, та чого вартий був час на безлюдному острові?

Отже, найперше я змайстрував собі стіл і стілець — їх я зробив із коротких дощок, які привіз на плоті з корабля. Коли ж прийшла пора робити полиці в «кухні», довелося стругати дошки таким способом, який я описав вище. На цих полицях, що в ширину мали півтора фути, я поскладав усі свої інструменти, цвяхи, різноманітні залізяки з корабля тощо. Словом, я нарешті розгріб купу мотлоху, відділив дрібні речі від більших, щоб полегшити доступ до всього. У стіну печери я понабивав цвяхів для рушниць та інших речей, які зручно було вішати. Тепер печера нагадувала арсенал найнеобхідніших предметів. Усе було під рукою, і мені неймовірною втіхою було оглядати свій багатий арсенал і знати, що все тут складено до ладу.

Щодень я робив записи у щоденнику про те, чим займався минулого дня. Спершу я занадто поспішав — не тому, що мав забагато роботи, а радше тому, що розум мій ніяк не міг заспокоїтися. Тоді у щоденнику з'являлися зайві й нудні записи. Наприклад, я міг записати: «30-го числа. Коли я видерся на землю, уникнувши долі потопельника, замість подякувати Богові за порятунок, я насамперед виблював солону воду, якої наковтався в морі. Щойно я трошки отямився, то почав гасати берегом, заламуючи руки, гамселячи себе кулаками по голові, бо тільки так міг передати всю жалюгідність свого становища, і репетував: „Кінець мені! Всьому кінець!“ Змучений до непритомності, я змушений був прилягти на пісок і спочити, проте не міг заснути: боявся, що мене роздеруть хижаки».

За кілька днів, коли мені вдалося сплавати на корабель і перевезти багато необхідного, я почав думати тільки про те, як мені видертися на верхівку скелястого пагорба і поглянути на море — раптом помічу вдалині корабель. Мені здавалося, що на горизонті я уздрів вітрило, тож мене проймали надії; та згодом, коли я вдивлявся й вдивлявся в обрій, доки очі не починали сліпнути, я зрештою губив парус, і тоді сідав не землю і починав ридати ридма, як дитина. І так мій жалюгідний стан погіршувала власна дурість.

Та коли минув перший відчай, коли мені вдалося дещо налагодити побут, я змайстрував собі стіл і стілець — наскільки вже гарними й охайними вони вийшли, то інша справа, — я почав вести щоденник. Тут я наводжу записи зі свого щоденника (звісна річ, не повторюватиму того, що вже оповідав), поки мені вистачало чорнила, бо коли чорнило скінчилося, мені довелося відкласти папір убік.

Розділ 5

Щоденник. Як будувалася хата

ВЕРЕСНЯ 1659. — Я, нещасний бідолаха Робінзон Крузо, зазнав кораблетрощі під час жахливого шторму на узмор'ї і виплив на берег на цьому зловісному острові, який я назвав Островом Безнадії. Решта команди потонула, а я був напівмертвий.

Залишок дня я провів, бідкаючись над своїм злиденним становищем, — я не мав ні харчів, ні житла, ні одягу, ні зброї, ні прихистку. Не вірячи в порятунок, попереду я бачив тільки смерть — чи зжеруть мене хижаки, чи заб'ють дикуни, чи сам я сконаю з голоду. Коли прийшла ніч, я заснув на дереві, бо остерігався диких тварин. Спав я міцно, хоча всю ніч накрапав дощ.

1 ЖОВТНЯ. — Зранку я з великим подивом помітив, що корабель припливом прибило ближче до острова. З одного боку, мене втішило видовище рідного корабля — побачивши судно на воді, а не розтрощеним на друзки, я сподівався, коли вщухне вітер, добитися на борт і знайти там дещо з харчів і корисних речей; з іншого боку, мене пройняв розпач через втрату товаришів: якби ми всі залишалися на борту, могли б спробувати врятувати корабель або принаймні не потонули самі. Якби ж товариші мої не потонули, всі разом ми б збудували човен із корабельних дощок, щоб переправитися в якусь іншу частину світу. Майже весь день я провів у розпачі, та зрештою, побачивши, що корабель стоїть на мілині, наскільки міг по сухому наблизився до нього, а далі поплив. Цього дня й далі накрапав дощ, але вітру вже не було.

1–24 ЖОВТНЯ. — Усі ці дні я здійснював вилазки на корабель, щоб перевезти плотом усе, що тільки міг. Ненастанно періщила злива, тільки зрідка погода вияснювалася. Схоже, на острові — сезон дощів.

20 ЖОВТНЯ. — Я випадково перекинув пліт з усіма пожитками, але, на щастя, був недалечко від берега, а речі були здебільшого тяжкими, тож під час відпливу мені вдалося зібрати більшість із них.

25 ЖОВТНЯ. — Весь день і всю