Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

Цар Данай сам зажадав суворого суду над рідною дочкою. Та коли старійшини міста зібралися на суд, раптом усе заясніло навколо, дивні пахощі полинули з неба, і поруч закутої Гіпермнестри стала вся у трояндах богиня Кіпріда, стала на захист кохання й життя.

На тому суд і скінчився. Старий Данай дозволив Лінкеєві повернутися до Аргосу і взяти шлюб з його прекрасною дочкою. Той шлюб був щасливий і довгий, він продовжив славетний рід Іо.

Яскраво палали в Аргосі жертовні вогнища — цар Данай звелів різати найкращих биків на жертву богам, і тоді жерці очистили Данаїд від пролитої крові. А потім у місті влаштували великі грища. Переможці в боротьбі, в перегонах, у метанні диска чи списа дістали від царя в нагороду його дочок, і довго ще в Аргосі гуляли весілля.

Але безсмертні боги не забули страшного злочину Данаїд і жорстоко покарали їх після смерті. У похмурому царстві тіней Данаїди без упину і відпочинку носять воду у величезну амфору, яку їм треба заповнити, щоб позбутися кари. Але в тій амфорі немає дна, і Данаїди навіки позбавлені спокою, як позбавлена спокою совість убивці.

ПЕРСЕЙ

Колись до Аргосу прийшов Данай із своїми дочками і став тут царювати. Збігло багато часу, і тепер аргоським царем був його правнук Акрісій. Боги дали йому красуню дочку, на шану пращурові її назвали Данаєю, та Акрісій усе сподівався сина, що продовжив би царський рід. Проте боги, напевне, не чули його молитов.

Тоді Акрісій подався у священні Дельфи дізнатися в Аполлоновім храмі від Піфії, чи діждеться він нарешті нащадка.

— Ти не матимеш сина, — провістила Піфія. — А твій внук, Данаїн син, уб’є свого діда.

Злякався Акрісій і звелів замкнути дочку в кам’яне підземелля з важкими дверима. День і ніч чатували біля тих дверей люті пси й не пускали нікого до дівчини.

Та воля смертних немічна проти волі богів. Всевидющий Зевс побачив з олімпійської височини, як нидіє в підземеллі юна красуня, і проник до неї золотим дощем. Даная народила Зевсові дужого, гарного хлопчика і назвала його Персеєм. Малий зростав у похмурому, темному підземеллі, та був спокійний, веселий і лагідний.

Кілька років цар Акрісій ні про що не здогадувався, аж поки якось почув дзвінкий дитячий сміх, що лунав з підземелля, з-за важких мідних дверей. Здивувався цар, звелів розчинити ті двері й побачив свого внука Персея. Акрісій на смерть злякався, звелів посадити Данаю із сином у велику дерев’яну скриню, замкнути її та кинути в море.

Хвилі й вітер підхопили скриню й понесли від аргоського берега все далі й далі в безкраю блакить. Та, видно, сам могутній Зевс оберігав матір з дитиною, бо врешті невтомні хвилі прибили скриню до острова Серіфу.

Рибалка Діктіс, що саме закинув у море свої сіті, витяг, замість риби, ту скриню. Він мерщій одбив віко і побачив: сидить усередині прегарна жінка з дитиною, обоє ледь живі.

Даная щиро розповіла, звідки вони та що з ними сталось, і розчулений Діктіс одвів їх до себе додому. Там вони спокійно прожили кілька років, оточені піклуванням та шаною.

Та, на горе Данаї, закохався в неї серіфський цар Полідект і надумав силоміць, узяти її собі за дружину. Але на перешкоді цареві став Персей, що виріс уже в розумного і відважного юнака.

Тоді підступний Полідект, щоб назавжди позбутись Персея, вигадав, ніби одружується із дочкою царя Пелопа, і доручив Персеєві дістати для неї весільний дарунок — грлову Горгони Медузи. Лихий Полідект сподівався, що юнак не здолає страшної потвори і неминуче загине.

А юний Персей і гадки не мав, яке то страшне доручення. Він щиро зрадів, що матері* вже не загрожує осоружний шлюб, і негайно подався в дорогу.

На самому крайньому заході, там, де завжди панує чорна ніч, жили три потворні чудовиська Горгони — крилаті жінки з величезними головами, де, замість кіс, звивалися гадюки. Тулуби в Горгон були вкриті такою твердою лускою, що ніяка людська зброя — ані сокира, ні меч — не могла її розрубати. Здоровенні руки й ноги потвор кінчалися гострими пазурами, ними Горгони вмить розривали свої жертви. Та найстрашніші були в них обличчя: замість носів випиналися хижі дзьоби, з бридких пащ стирчали довгі ікла, а очі, червоні від люті, так і впивалися в людину, проймали її смертельним жахом і вмить перетворювали на камінь.

Із Горгон тільки третя, що звалася Медуза, була смертна, і саме їй, найстрашнішій, Персей мав відтяти голову та принести Полідектові. Йдучи на захід, юнак напружено думав, де взяти зброю проти такої потвори і як вберегтися від її згубного погляду, щоб не скам’яніти навіки. Персей не бачив ніякої ради, але йшов уперто вперед.

Та хіба могли безсмертні боги кинути напризволяще Зевсового сина? Мудра Афіна Паллада і швидкий Гермес одразу ж поспішили юнакові на поміч. Вісник богів подарував Персеєві свій кривий гострий меч, що розтинав навіть залізо, а Паллада — великий блискучий щит, щоб, б’ючися з Медузою, Персей дивився в нього, а не на потвору.

Яснозора богиня охоче допомагала юнакові, бо вже давно ненавиділа Горгону Медузу. Колись та була дівчиною з довгими, прегарними косами, і в неї закохався сам бог Посейдон. Медуза так запишалася, що призначила богові побачення у священному храмі Афіни Паллади. Довідалася про це улюблена Зевсова донька і жорстоко покарала зухвалу дівчину, обернувши її на страхіття з гадюками замість прегарних кіс. Але і по тому Афіна люто ненавиділа Медузу і зичила їй смерті. Отож вона перша і взялася допомагати юному Персеєві, навчила, куди йому йти і що далі робити.

Насамперед юнак мав розшукати трьох старих Грей, старших сестер жахливих Горгон. Греї і самі були страховинні: з розпатланими сивими косами, з одним зубом у роті і одним оком на трьох. Правда, око те було напрочуд зірке, і вони передавали його одна одній, пильно вартуючи вхід до володінь темної Ночі.

Тільки вони знали, де перебували Горгони і де шукати стігійських німф, а саме у тих німф — так навчила Афіна Паллада — Персей мав узяти три речі, доконче потрібні, щоб подолати Медузу: крилаті сандалі, які носять людину в повітрі, шолом-невидимку володаря підземного царства Аїда та невеличку чарівну торбину, куди можна сховати щонайбільшу річ.

У супроводі меткого Гермеса сміливий юнак незабаром дістався далекої гірської країни. Там, серед скель, вони побачили страховинних Грей і сховалися за великою брилою. Греї їх не примітили,