Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Дніпрові пороги 📚 - Українською

Читати книгу - "Дніпрові пороги"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дніпрові пороги" автора Дмитро Іванович Яворницький. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 30
Перейти на сторінку:
шлях і тут розходився на Олександрівськ, на Перекіп, на Язиківський перевіз, а далі на поштовий шлях, що йшов до Половиці, тобто Катеринославу. Таволжанський, або Язиківський, перевіз — ще бог-зна колишнє діло. Він був нижче Служб і вище острова Таволжанського. Тут ще запорожці та гайдамаки перепливали кіньми на острів Таволжанський. То очайдушний народ був. Потім того тут були од панів два пороми перевозити чумаків. І стільки того чумака тут переїздило — боже мій! На кожний пором ставили по 20 чумацьких возів. За перевіз брали гривню, тобто три копійки од воза та пари волів, а пасли воли дурно. А йшов чумак або порожняком, або ж віз сушені груші, а відтіля вертався з рибою та сіллю.

Нижче села Федорівки-Язикової, на тому ж таки правому боці Дніпра, простяглось більше ніж на п'ять верстов село Августинівка-Смольща, Вустинівка. Його заснував 1780 року, як і Федорівку-Язикову, той же Федір Язиков, а назву йому дали од власного імені дружини Язикова — Августи. Після смерті Язикова дружина його купила собі 80 сімей крепаків у графа Розумовського слобідки Смольщі Прилуцького повіту Полтавської губерні і перевела їх до своєї Августинівки, через що й вийшла назва Августинівка-Смольща. А через те, що селяни з Августи зробили Вустю, то. й з Августинівки ще вийшла й Вустинівка.

Коло 1796 року вдова Августина Язикова одружилась з графом Я. Е. Сіверсом; мало не через чотири роки графиня Сіверс продала свою землю Ф. А. Ушакову.

Після Ушакова володарем став генерал Сліпушкін, а од Сліпушкіна земля перейшла до його зятя графа Коскуля, естонця з походження, але підданця російського.

В сімдесятих роках минулого віку якось-то нічної доби, влітку, несподівано коло села Августинівки-Смольщі впав метеорит-залізняк і загрузився в глинищі більше ніж на два сажні. «Він, — каже 90-літній дід Андрій Юрченко, — той залізняк, не такий і великий: може, буде пудів 25 або 30, а тільки залізо таке міцне, що його не можна було ні терпугом упиляти, ні одбійником одбити.

Мужики все ходили до нього та стукали по ньому молотками. Як витягли його з глини, то швидко в губерню одвезли».

Проти села Августинівки-Смольщі простягся посеред Дніпра великий і значний острів Таволжаний. На різних планах Дніпра й у різних мемуаристів та дослідувачів його звуть по-різному: Таволжаний, Вільшаний, Таволшанський, Таваджанський, Тавольжанской, Таволжанка, у місцевих селян — Тівільжан. А що на цьому острові переважає лісова рослина таволга, правильніше буде назва Таволжаний.

Також різно визначають і величину цього острова. Найменша величина показана у Боплана: 1 верства і 166 саж. довжини. Але треба тільки пройтись вдовж цього острова, не виміряючи його, щоб зразу вбачити, що Боплан і не міряв його і, видимо, не ходив по ньому. В інших довжина острова 2–4 верстви, ширина од 100 саж. до 1 верстви. Якщо взяти середній вимір, то можна сказати, що Таволжаний острів має понад 3 верстви довжини і од 100 саж. до 1 верстви в різних місцях ширини.

Площу землі Таволжаного острова теж показують різно: в одних 221 дес. 1920 кв. саж., в інших — 322 дес. Висота, при літньому горизонті води, на північній половині острова приблизно 200 ф., на південній, нижче балки Довгої, приблизно 120 ф. Грунт острова — піскуватий чорнозем.

І по згадках стародавніх дідів, і по пеньках зрубаних дерев видко, що на Таволжаному острові був колись великий ліс з усякою звіриною: там росли — дуб, кленок, в'яз, дикі груші, глод, а по спадах рясно кущилась таволга. Ті ж таки стародавні діди розповідають, що запорізькі козаки користувались таволгою, яка росла на острові, як лікарською рослиною: вони робили з молодих пагонців таволги віджимки і тим лікували своїх бігових коней од задержки сечі, чим вони часто боліли.

З трав'яних рослин на Таволжаному острові можна бачити сирітки, крокуси, хохлатки, проліски, фіялки, іриси, дрібноцвіт, тульпани, сон-траву, барвінок і особливо багато так званої трави кузьмича (Ephedra vulgaris).

Це все буває в кінці лютого місяця, іноді пізніш — в березолі.

Оскільки Таволжаний острів привабний весною, остільки ж він буває непривабний в суху, пекучу пору літа. Вся трав'яна рослинність на ньому висихає і неначе на тому острові нічого й не росло ніколи.

Зовнішній вигляд острова такий: голова, або північна його частина, значно завалена грудами голого каміння; в сходовій, продовжастій, у найбільш підвищеній частині чергуються одна за одною величезні скелі, які мальовниче нависають над Дніпром; в західній, теж продовжастій частині, до річища теж каміння і між ним окремі високі скелі; в південній частині, яка зветься «прохвістя», білий сипучий пісок, який косою далеко виступає в Дніпро.

Між камінням окремих скель на острові найбільше відомі: Голубина, 72 ф. заввишки: тут колись водилось багато диких голубів; Щукувата, 100 ф. заввишки: коло неї завжди грає багато щук; Вовча скеля: коло неї плодились вовки; Стара забора, найвища з усіх скель, 120 ф. заввишки. Всі ці скелі йдуть з півночі на південь, зависають у Дніпро і виставляються супроти острова Перуна.

Од Щукуватої скелі до скелі Старої забори тягнуться в чотири ряди двадцять ям. Кажуть, що там було колись «осідлище» запорізьких козаків. Ті ями — ознаки землянок, обнесених загатою, од якої видкі були рештки до 1882 року.

На сходовій частині острова єсть так званий Липин берег: «там за панського уряду росли розкішні липи, тьохкали соловейки та свистіли іволги».

Поперек острова, нижче Голубиної скелі, тягнеться балка Довга. В тій балці було колись два озера, з яких одно озерце було ще 1882 року.

На острові є дві могили. Одна могила на північному краю острова, яка має навкруги 70 кроків і через верховину 24; друга, менша, на північному краю, обкладена навкруги гранітом.

На південному ж краю, так званому прохвісті, в білих сипучих пісках знати сліди «печищ»; там же находили черепки од амфор та од іншого глиняного посуду з різним орнаментом; також находили дуже багато крем'яних скалок, цілі й поламані крем'яні ножі, бронзові стріли, кремені для рушниць та пістолів, саморобні олов'яні запорізькі кулі. Тут знайшли також три сланцеві (лупакові) матриці для виливання в них з бронзи різних речей. Видимо, в давно давні часи тут була майстерня — ливарня.

На північній частині Таволжаного острова теж находили старовину, але не стільки, як на південній частині його. Після великих та довгих вітрів вода в Дніпрі вимила при самому березі острова «здоровий, червоної глини, глечик, з двома вухами та з круглим дном, не такий, як у нас роблять. Він був дуже заглиблений

1 ... 14 15 16 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дніпрові пороги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дніпрові пороги"