Читати книгу - "Конрад, або Дитина з бляшанки"

про дітей, що дражнять інших дітей. Чому вони дражнять їх? Спершу пані Бартолотті знайшла дуже просте пояснення. «Бо то погані діти, — подумала вона. — Малі паскудники! Такі вони вже лихі вродилися!» Та потім пані Бартолотті згадала, як їй колись завжди казала мати: «Дитино моя, бери приклад зі своєї двоюрідної сестри Луїзи, вона багато чемніша за тебе». Мала Берті дуже не любила слухати ті напучування й щоразу, коли зустрічала свою двоюрідну сестру Луїзу, показувала їй язика і бекала. А ще пані Бартолотті згадала, як вона свого часу гукала вслід малому Гансі, синові сусідів: «Слинько! Слинько!» І подумала: «Чому я так робила? Я ж не була поганою дитиною, не була паскудницею. Мабуть, я тоді дуже пишалася тим, що сама вже не заслинююсь!» І пані Бартолотті зітхнула, бо зрозуміла, що справа з тим дражнінням не така проста й що дуже важко буде правильно пояснити все Конрадові.

Тим часом Конрад сидів у кімнаті Кіті Рузіки біля святкового столу, на якому були виставлені какао, фруктовий торт, ковбаски і яблучний сік. Під стелею висів великий барвистий ліхтар. Крім Конрада й Кіті, біля столу сиділо ще четверо дітей: Флоріан, Антон, Гіті й Міхі. Флоріан і Гіті ходили до третього класу. До третього «А». Антон і Міхі ходили з Кіті до другого класу. Флоріан був на цілу голову вищий за Конрада. Вони сиділи поряд. Досі Флоріан ще жодного разу не сказав на Конрада «Бартолотті у болоті». Взагалі він досі не озивався до нього жодним словом. Конрад був дуже радий цьому. Гіті й Міхі ставились до нього приязно. Вони були цікаві, як звичайно дівчата, й усе допитувалися, чому він аж тепер приїхав до матері й чому аптекар — його батько, коли він не одружений з пані Бартолотті. Конрад не знав, що їм відповісти, і неабияк зрадів, коли Кіті поклала край їхньому розпитуванню, вигукнувши:

— Дайте йому спокій!

Антон ставився до Конрада неприязно. Він кривився і під столом штурхав його по нозі. Антонові Конрад так не подобався тому, що дуже подобався Кіті. Антон любив Кіті й ревнував її до Конрада. Але Конрад, звичайно, не знав про це. Взагалі він не знав, що означає ревнувати.

Потім Антон, дістаючи шматок торта з великого тареля посеред столу, штовхнув ліктем Конрадову чашку з какао. Чашка перекинулась, какао вилилось на рожеву скатертину, потекло на край столу й закапало на білий килим, яким була застелена підлога.

— Мамо, мамо, мерщій біжіть, какао! — злякано закричала Кіті, бо її мати понад усе любила той білий килим. То була її гордість.

Пані Рузіка прибігла до дитячої кімнати з мокрою ганчіркою і, бідкаючись, кинулась витирати й вимочувати пляму на килимі.

— Невже не можна бути охайнішими? Ви ж не малі діти!

Пляма від какао ніяк не зникала.

— Це не я! Це не я! — загукав Антон. — Це він, це він! — Антон показав пальцем на Конрада.

— Це нечесно! — крикнула Кіті. — Антон бреше!

— Ще мені посваріться тут! — нагримала на дітей пані Рузіка.

Вона завзято терла ганчіркою, і обличчя в неї помалу полагіднішало, бо пляма какао стала ясніша. Нарешті пані Рузіка сказала:

— Переходьте до вітальні, хай пляма висохне. Крім того, там вам буде просторіше. Можете собі гратися — стрибати в мішку чи змагатися, хто донесе до дверей яйце в ложці. Але беріть самі варені яйця. Вони лежать на столі в кухні.

Діти перейшли до вітальні, відсунули в куток стіл і попереносили стільці. Тепер їм було де стрибати в мішку, змагатися, хто донесе до дверей яйце в ложці та склянку води. Хоч Конрад іще ніколи не грав у ці ігри, а виявився дуже спритним. Він перший дострибав у мішку до дверей спальні, єдиний доніс у ложці яйце до кухняних дверей і єдиний не розхлюпав ані краплі води з повної склянки, поки доніс її до дверей ванної. Флоріан упустив яйце, не ступивши й двох кроків, розхлюпав півсклянки води, доки добіг до дверей ванної, і останній дострибав у мішку до дверей спальні. Це його дуже розсердило, і він загукав:

— Бартолотті у болоті! Бартолотті у болоті!

Антон і собі підхопив:

— Бартолотті у болоті! Бартолотті у болоті!

— Якщо ви зараз же не замовкнете, я вас повиганяю геть! — крикнула на них Кіті.

Антон і Флоріан замовкли, але позирали на Конрада лихим оком.

Кіті на день народження подарували вікторину, і вона захотіла сьогодні ж таки погратися в неї. Вона витягла картки з запитаннями і ключ до гри. Антон і Флоріан переглянули картки.

— Дурні запитання, — сказав Флоріан.

— Дурна гра, — сказав Антон.

— Ми не граємо в цю гру! — сказали вони обидва в один голос.

Але сказали так тільки тому, що не знали відповідей на запитання. І як потім Конрад теж переглянув картки і сказав, що запитання зовсім не дурні, вони почали підштовхувати один одного ліктями, стукати себе пальцем по лобі й сміятися з нього. Конрад вирішив пояснити їм запитання.

— Столиця Польщі, про яку тут питають, зветься Варшава, — сказав він, — похила вежа стоїть у Пізі, а корінь із ста сорока чотирьох буде дванадцять.

— Ти хвалько, бе-е-е, бе-е-е, бе-е-е! — вигукнув Антон.

— Цей хвалько шахрує, насправді він нічого не знає! — підхопив Флоріан і штовхнув Конрада в живіт.

— Дай йому здачі! — шепнула Конрадові Гіті.

Конрад похитав головою.

— Та він нікому не дасть здачі, він боїться, бе-е-е! — крикнув Флоріан. — Боягуз, боягуз!

— Та дай же йому здачі! — знов шепнула Гіті, але Конрад і цього разу не вдарив Флоріана. Тоді вона обернулася до Міхі і сказала їй: — Слухай, він таки справді боягуз, його ображають, а він і пальцем не кивне.

Міхі була найближча приятелька Гіті й завжди погоджувалася з нею. Тепер вона теж сказала:

— Так, він справді боягуз, усе стерпить!

— Ходімо від нього, надто він слабкодухий! — сказали Міхі й Гіті в один голос і сіли з Флоріаном та Антоном до столу робити паперові літачки.

— Може, пограємося моєю лялькою? — запропонувала Кіті Конрадові.

— Залюбки, але покажи мені, як нею гратися, — відповів Конрад. — Я вмію тільки будувати залізницю з кубиків і розглядати малюнки в книжках.

Кіті дістала нову ляльку, іграшковий візочок і розпакувала іграшковий сервіз, який подарував їй Конрад. Потім прибрала куток у вітальні, прикотила туди візочок з лялькою, виставила на маленькому столику сервіз і почала вдавати, ніби наливає каву в чашки з кавника.

— Ти батько, я мати, а у візочку наша дитина, — пояснила вона Конрадові. — Розумієш?

Конрад відразу збагнув гру.

— Я аптекар Егон,