Читати книгу - "Не судилось (Панське болото)"

П а в л о (б'є його ласкаво по колiнi). Ну, ну, нехай i так! Гаразд поки!.. Кланявся тобi дуже дядько твiй, пан Олександер; ремствує, що ти не хочеш до його i в хату плюнути!

М и х а й л о. Я сам би раднiший; та, знаєш, рiд у сварцi, то й менi вихоплюватись раз по раз якось нiяково…

П а в л о. Так i у такiй пустiй справi рiд твiй стоїть на перепонi?

М и х а й л о. Не то, що менi можуть заборонити з дядьком бачитися, — та я й не послухаюсь; а то, що якби нашi бували, то малося б бiльше оказiї…

П а в л о. Славний вiн, брате, чолов'яга; поневiрявся на вiку, бився з родом, з панами, а таки перемiг, не дав чужої душi на поталу i спорудив своє чесне гнiздо!

М и х а й л о. Я дуже люблю i поважаю дядька.

П а в л о. I вiн тебе любить, та жалкує, що ти з твоїм чесним напрямком i таланом по багнищах валасаєшся…* (*Валасатися — блукати, волочитися.) (Дивиться пильно йому у вiчi). Слухай, я до тебе забiг по важному дiлу, — скажеш правду? Не збрешеш?

М и х а й л о (змiшавшись). Що це за допит? Я — не брехун.

П а в л о. Не те… можна iнодi в таке влiзти… Скажи менi щиро, чи ти уже зайшов за край з Катрею?

М и х а й л о (спалахнув). Вiдкiля ти взяв?

П а в л о. Чутка пройшла; та iначе й бути не могло: певнi скутки!* (*Скутки — наслiдки (з польськ.).)

М и х а й л о. Якiсь падлюки плетуть, а ти за ними!

П а в л о. Ну, глянь у вiчi, скажи щиро!

М и х а й л о. Є такi речi, до котрих з голими руками не доторкуються…

П а в л о. Щоб не вразити дворянської совiстi?

М и х а й л о. Павло, лайся за все, за що хочеш; корени мене за ледарство, за панськi звички; але не чiпай моєї честi, бо я за неї сам себе перерву, а глузувати не дам!

П а в л о. Я не чiпаю твоєї честi, а волаю до неї.

М и х а й л о. У кожного є у серцi своя святиня, у якiй вiн не дасть другому полоскатись!

П а в л о. Бач, як ти бережеш свою святиню власну, а про чужу — байдуже? У Катрi хiба, по-твоєму, нема своєї святинi? А в їй уже полощеться цiле село!

М и х а й л о. Не може бути, щоб хто смiв! Це вигадки!

П а в л о. Та бачиш же, що аж до мене дiйшло.

М и х а й л о. Я зацiплю їм писка усiм, урiжу кожному язика!

П а в л о. Єсть на те один тiльки спосiб.

М и х а й л о. Знаю i повiнчаюсь. А ти про мене думав як? Щоб я мою Катрусю дав жироїдам на посмiх? Не буде цього!

П а в л о. Як я про тебе думаю? Поки не зовсiм iще погано, бо прийшов перебалакати; але все ж… ти закiнчив… по-панськи… а як змагався й бундючився! Ет! Одним ви миром мазанi: обтешетесь зверху тiєї культурою, приберетесь у iдеальнi химороди та й красуєтесь; а дмухни тiльки на вас, продряпай трiшки, — то такi ж жироїди у грунтi!

М и х а й л о. Павло! Ти не маєш жодного права так ображать мене: я тобi не дав на те приводу. Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, i кохаю на цiле життя, чесно! Я не побоюся перед цiлим свiтом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям, — i назову, i повiнчаюсь!

П а в л о. Гаразд. А коли це буде?

М и х а й л о. Коли? Та незабаром… Треба уладнати дiла, я з тобою хотiв порадитись… Тiльки ти був завжди проти шлюбiв формальних?

П а в л о. Гай-гай! Куди стрiляєш! Якраз до ладу примiряти сюди теорiю рiвноправних станiв! А якi ж тут права у цiєї бiдарки-рабинi? Приймати од кожного, хто не схоче, — i регiт, i глум, i зневагу, i бiйку навiть, — так, бiйку, бо по закону i в волостi можуть одпарити! Дочекатись, щоб на смiтнику косу обрiзали та дьогтем голову вимазали! Пiти попiдтинню на знущання за куском хлiба? Втопити з одчаю свою власну дитину та й зогнити в тюрязi? Нi, паничу, тут не до теорiї, бо тут ставиться на пробу цiлком людина, все життя її: тут виходить — "котовi смiшки, а мишцi слiзки", та ще якi? — не елегiчнi, а мужичi, кривавi, пiсля яких одна дорога — в ополонку!

М и х а й л о. Правда, конечне тра повiнчатись; та у мене i в думцi другого не було!

П а в л о. Iначе — було б шельмовство! I без того у нашої селянської дiвчини не густо тих прав, а зачепи її, то й остатнi однiмеш! Тодi її вся ота темна сила просто-таки задавить, — я вже й не кажу про власнi муки розбитого серця! А може, ти думаєш, що у їх отого серця чортмає?

М и х а й л о. За що ти печеш мене? За вiщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й намiряєш шпигнути. Стидно, брате!

П а в л о. Вибачай! Ти знаєш, як гiрко у мене на душi, то й на язицi перга!* (*Перга — квiтковий гiркий пил, що його бджоли переносять разом з медом.) Ну, поговоримо ж любенько: треба повiнчатись i найхутче, — це раз…

М и х а й л о. Та як же його зразу укоськати моїх батькiв? Трудна рiч, тут треба поволi.

П а в л о. Що? Ти сподiваєшся ще на згоду з своїми?

М и х а й л о. Атож!

П а в л о. Ха-ха-ха! От ушкварив! Та швидче в мене на долонi волосся виросте, нiж це станеться; i в думку собi не клади!

М и х а й л о. Чого ти так думаєш? Тепер не тi часи, щоб