Читати книгу - "Айвенго"

Леді Ровена глибоко зітхнула й запитала, чи не може прочанин сказати, коли саме варто очікувати повернення лицаря Айвенго на батьківщину, а також чи не зустріне він великої небезпеки на шляху.

Прочанин нічого не міг сказати щодо часу повернення Айвенго; що ж до іншого запитання леді Ровени, прочанин запевнив її: подорож має бути безпечною, якщо їхати через Венецію й Геную, а звідти — через Францію й Англію.

— Айвенго, — сказав він, — так добре знає мову та звичаї французів, що йому ніщо не загрожує в цій частині його шляху.

— Дай Боже, — сказала леді Ровена, — щоб він доїхав щасливо й міг взяти участь у майбутньому турнірі, де все лицарство тутешньої країни збирається показати своє мистецтво й відвагу. Якщо приз дістанеться Ательстану Конінгсбурзькому, Айвенго може почути недобру звістку після повернення до Англії. Скажіть мені, мандрівнику, як він виглядав, коли ви його бачили востаннє? Чи не зменшила хвороба його тілесної сили й краси?

— Він схуд і став смаглявішим відтоді, як прибув до Палестини з острова Кіпр у почті Ричарда Левине Серце. Мені здавалося, що обличчя його оповите глибоким смутком. Але я не підходив до нього, тому що не знайомий із ним.

— Боюся, — мовила Ровена, — те, що він побачить на батьківщині, не зжене з його чола похмурої тіні… Дякую, добрий прочанине, за звістки про друга мого дитинства. Дівчата, — звернулася вона до служниць, — подайте цій праведній людині вечірній келих. Настав час дати йому спокій, я не хочу його затримувати довше.

Одна з дівчат принесла срібний келих гарячого вина з прянощами, до якого Ровена ледь торкнулася губами, після чого його подали прочанинові. Він низько вклонився й надпив трохи.

— Прийми милостиню, друже, — продовжувала леді Ровена, подаючи йому золоту монету. — Це — знак моєї поваги до твоєї важкої праці і до святинь, які ти відвідав.

Прочанин прийняв дарунок, ще раз низько вклонився й слідом за Ельгітою залишив кімнату.

— У коридорі на нього чекав слуга Енвольд. Взявши смолоскип із рук служниці, Енвольд поспішно й без усяких церемоній повів гостя в прибудову, де цілий ряд прикомірків слугував за нічліг для нижчого розряду слуг і прибульців простого звання.

— Де тут ночує єврей? — запитав прочанин.

— Нечестивий пес проведе ніч поруч із вашим преподобієм, — відповів Енвольд. — Святий Дунстане, але ж доведеться після нього скоблити й чистити цей прикомірок, щоб він став придатним для християнина!

— А де спить Гурт, свинар? — довідався мандрівник.

— Гурт, — відповів слуга, — спить утому прикомірку, що по праву руку від вас, а єврей — по ліву; тримайтеся подалі від сина цього невірного племені. Вам би дали почесніше приміщення, якби ви прийняли запрошення Освальда.

— Нічого, мені й тут буде добре, — сказав прочанин.

Із цими словами він увійшов у відведений йому прикомірок і, прийнявши смолоскип із рук слуги, подякував йому й побажав доброї ночі. Причинивши двері своєї келії, він застромив смолоскип у дерев'яний свічник і оглянув свою спальню, всю обстановку якої складали грубо збитий дерев'яний стілець і дерев'яний ящик, що заміняв ліжко, наповнений чистою соломою, поверх якої були розстелені дві чи три овечі шкіри.

Прочанин згасив смолоскип, не роздягаючись розтягнуся на цьому грубому ложі й заснув або принаймні лежав нерухомо доти, поки перші промені сонця не зазирнули в маленьке ґратчасте віконце, крізь яке і світло, і свіже повітря проникали в його келію. Тоді він підвівся, прочитав ранкові молитви, поправив на собі одяг і, обережно відчинивши двері, увійшов до єврея.

Ісак тривожно спав на такій точно постелі, на якій провів ніч прочанин. Всі частини одягу, які зняв напередодні ввечері, він навалив на себе або під себе, щоб їх не поцупили під час сну. Обличчя його виражало болісне занепокоєння; руки судомно посмикувалися, ніби відбиваючись від страшної примари; він бурмотав на івриті, перемішуючи слова з цілими фразами на місцевому нормансько-англійському діалекті; серед них можна було розібрати такі речення: «Заради Бога Авраамового, пощадіть нещасного старого! Я бідний, у мене немає грошей, можете закувати мене в ланцюги, роздерти на частини, але я не можу виконати вашого бажання».

Прочанин не чекав пробудження Ісака й злегка торкнувся його кінцем свого ціпка. Цей дотик, імовірно, пов'язався у свідомості сплячого з його сном: старий підхопився, волосся його стало сторч, гострий погляд чорних очей уп'явся в мандрівника, який стояв перед ним, виказуючи дикий переляк і здивування, пальці судорожно вчепилися в одяг, ніби пазурі шуліки.

— Не бійся мене, Ісаку, — сказав прочанин, — я прийшов до тебе як друг.

— Нагороди вас Бог Ізраїлю, — сказав єврей, трохи заспокоївшись. — Мені наснилося… Але будь благословенний праотець Авраам — то був сон.

Потім, опам'ятавшись, він запитав звичайним своїм голосом:

— А що ж завгодно вашій милості від бідного єврея в таку ранню годину?

— Я хотів тобі сказати, — відповів прочанин, — якщо ти тої ж таки миті не підеш із цього будинку й не постараєшся від'їхати якнайдалі і якомога швидше, з тобою може статися в дорозі велике лихо.

— Святий отче, — вигукнув Ісак, — хіба хто захоче напасти на такого нікчемного бідняка, як я?

— Це тобі видніше, — сказав прочанин, — але знай, що, коли лицар Храму вчора ввечері перетинав залу, він звернувся до своїх мусульманських невільників сарацинською мовою, яку я добре знаю, і наказав їм сьогодні вранці стежити за тим, куди поїде юдей, схопити його, коли він подалі від'їде від тутешньої садиби, і відвести в замок Філіпа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа.

Неможливо описати жах, що опанував євреєм від такої звістки; здавалося, він одразу втратив усяке самовладання. Кожен мускул, кожен нерв ослабли, руки звисли, голова упала на груди, ноги підкосилися, і він звалився до ніг прочанина, ніби розчавлений невідомими силами; це була не людина, яка знесиліла в благанні про співчуття, а радше неживе тіло.

— Боже Авраама! — вигукнув він. Не піднімаючи сивої голови з підлоги, він склав свої зморшкуваті руки й здійняв їх вгору. — О Мойсею! О блаженний Аароне! Цей сон приснився мені недарма, і видіння відвідало мене не дарма! Я вже відчуваю, як вони кліщами тягнуть із мене жили. Відчуваю зубчасті колеса по всьому тілу, як ті гострі пилки, борони й сокири залізні, що смугували жителів Рабби й дітей Аммонових.

— Підведися, Ісаку, й вислухай, що я тобі