Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви лежали, як мертвий! — вставила Заїнька. — От жах!
— Один черевик був у вас на нозі, другий на паркані, а капелюх на дереві, — додала Білочка.
— Від куртки одірвався рукав, і ми знайшли його лише сьогодні вранці, — сказала Дзига. — Довелось негайно пришивати цей рукав знову до куртки.
— Як же я потрапив у цей дім? — запитав Незнайко.
— Ми вас перенесли до себе. Не можна було залишати вас у дворі на ніч! — відповіла Синьоочка.
— Ви були майже зовсім-зовсім мертвий, — знову вставила Заїнька. — Але Медуниця сказала, що ви можете ще ожити, тому що у вас міцний цей… ор-га-нізм.
— Ого, в мене організм міцний, а голова ще міцніша, — похвалився Незнайко. — В іншого на моєму місці неодмінно був би мозкотрус.
— Ви, напевно, хотіли сказати — струс мозку? — зауважила Синьоочка.
— Так, так, струс мозку, — поправився Незнайко.
— Але ви сказали, що летіли на повітряній кулі не один? — спитала Синьоочка.
— Звичайно, не один. Нас було шістнадцятеро. Правда, цей боягузик Знайко вистрибнув з парашутом, отже, нас залишилось п'ятнадцятеро.
— А де ж решта? — спитала Галочка.
— Не знаю, — знизав плечима Незнайко. — А в кошику, окрім мене, нікого не було?
— Ми знайшли в кошику тільки фарби для малювання і похідну аптечку.
— Це Тюбикові фарби, а аптечка Пілюльчина, — сказав Незнайко.
В цей час відчинились двері і до кімнати вбігла Сніжинка.
— Чули новину? — закричала вона. — Нова новина! Ще одна повітряна куля прилетіла й розбилась. На ній прилетіло чотирнадцять малюків. Вони впали вчора ввечері за містом. Їх тільки сьогодні вдосвіта знайшли наші малючки й допомогли їм дістатися до лікарні.
— Так вони порозбивались? — ахнула Білочка.
— Це нічого, — махнула рукою Сніжинка. — Медуниця сказала, що всіх їх вилікують.
— Це, мабуть, вони, мої товариші, — сказав Незнайко. — Зараз я піду в лікарню і про все довідаюсь.
— Я проведу вас, — запропонувала Синьоочка.
— Я теж піду з вами, — сказала Сніжинка.
Вона тільки тепер помітила круглий пластир на лобі Синьоочки й вигукнула:
— Ой, люба моя, який у тебе чарівний кружечок на лобі! Тобі це дуже личить. Це що, нова мода — на лобі кружечки носити? Мабуть, я й собі зроблю такий.
— Ні, — відповіла Синьоочка. — Це в мене пластир. Я ненароком ударилась лобом об двері.
— Ах он воно що!
Підбігши до дзеркала, Сніжинка стала одягати капелюшок.
Кімната миттю спорожніла. Всі побігли розповідати новину сусідам.
Розділ чотирнадцятий
МАНДРІВКА ПО МІСТУ
Сніжинка й Синьоочка вийшли з Незнайком на вулицю, обабіч якої тягнулися загорожі, сплетені з тонких вербових гілок. За огорожами стояли мальовничі будиночки з червоними й зеленими дахами. Над будиночками височіли велетенські яблуні, груші й сливи. Дерева росли в дворах і на вулицях. Усе місто потопало в зелені дерев, і тому називалося Зеленим містом.
Незнайко з цікавістю дивився на все. Найбільше його вразила надзвичайна чистота. По всіх дворах працювали малючки. Одні підстригали ножицями траву, щоб вона була рівненька; другі, озброївшись мітлами, підмітали доріжки, треті вибивали пилюку з довгих постілок. Цими постілками в Зеленому місті застеляли не тільки підлоги, а навіть тротуари на вулицях. Правда, деякі жителі побоювались, щоб перехожі не забруднили їхніх постілок, і тому завжди попереджали, щоб по постілках не ходили, а якщо комусь дуже вже хочеться, то щоб добре витирали ноги. В багатьох дворах доріжки теж були заслані постілками, а стіни будинків, навіть надвірні, були завішані яскравими, красивими килимами.
В Зеленому місті був водопровід, зроблений з тростини. Як відомо, стебла тростини всередині порожні, й по них може текти вода, як по трубах. Ці труби були прокладені вздовж кожної вулиці, але вони не лежали, як це декому може здатися, просто на землі, а були прикріплені до дерев'яних стовпчиків на відповідній висоті. Тому труби не гнили й могли служити довго, хоч і потребували постійного нагляду й ремонту, щоб не витікала вода. Від головної труби, що була на вулиці, йшли відгалуження до будинків. Тому жителі кожного будинку користувалися водопроводом, що, певна річ, дуже зручно. Крім того, перед кожним будинком був фонтан. Це красиво й дуже корисно, бо ж вода, що била з фонтанів, не пропадала, а використовувалася для зрошення городів. В кожному дворі був свій город, де росли ріпа, редька, буряки, морква та інші овочі.
В одному дворі Незнайко побачив, як малючки збирали городину. Обкопавши з усіх боків ріпку чи моркву, вони прив'язували до гички мотузочок, потім бралися за нього руками і гуртом смикали. Ріпка або морква вискакувала із землі, а малючки з вереском і реготом волокли їх на мотузочку додому.
— Що це у вас — самі малючки живуть? Ні одного малюка нема? — здивувався Незнайко.
— Так, у нашому місті зосталися самі малючки, тому що всі малюки оселилися на пляжі. Там у них своє місто. Зміївкою зветься.
— А чому вони оселилися на пляжі? — запитав Незнайко.
— Тому що їм там зручніше. Вони люблять купатись і пляжитись, а взимку, коли річка замерзне, вони цілими днями на ковзанах катаються. А ще й тому їм подобається життя на пляжі, що весною ріка розливається і затоплює все місто.
— Що ж тут хорошого? — здивувався Незнайко.
— Я теж нічого хорошого в цьому не бачу, — сказала Сніжинка, — а от нашим малюкам подобається. Напровесні вони їздять на човнах і рятують один одного від повені. Вони дуже люблять всякі пригоди.
— Я теж люблю пригоди, — сказав Незнайко. — Чи міг би я познайомитися з вашими малюками?
— Не можна, — сказала Сніжинка. — По-перше, до Зміївки треба цілу годину йти, бо пляж далеко внизу по річці; по-друге, нічого доброго вони вас не навчать; по-третє, ми з ними посварилися.
— А чому ви посварилися?
— А ви знаєте, що вони зробили? — сказала Синьоочка. — Взимку запросили нас до себе на новорічну ялинку. Сказали, що в них буде музика й танці, а коли ми прийшли, знаєте, що вони зробили? Вони закидали всіх нас сніжками.
— Ну й що? — спитав Незнайко.
— Ну, ми й перестали з ними дружити. Відтоді ніхто до них не ходить.
— А вони до вас? — спитав Незнайко.
— Вони до нас теж не ходять. Попервах деякі малюки ще ходили до нас, але ніхто не хотів з ними гратися. Тоді вони почали пустувати з нудьги: то вікно розіб'ють, то паркан поламають, — сказала Сніжинка.
— А потім вони підіслали до нас малюка, на ім'я Цвяшок, — сказала Синьоочка. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Незнайка і його товаришів», після закриття браузера.