Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Пригоди капітана Врунгеля 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди капітана Врунгеля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди капітана Врунгеля" автора Андрій Сергійович Некрасов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 37
Перейти на сторінку:
ситий по горло, а все одно сядеш, покуштуєш. Ось і того разу. Зранку, знаєте, Лом підв'язав фартух, засукав рукави, затопив камбуз… Я заглянув до нього — куди там: тут і без того спека, а у нього наче кузня на повному ходу, пекло справжнісіньке. Вогонь так і пашить, в каструлях кипить, печеня рум'яниться, а головне — аромат. Підливочки, соуси — це в нього був коронний номер. І такі пахощі пішли над Суецьким каналом, що з усіх боків зібралися звірі — не закусити, то хоч понюхати. Стоять по берегах, дивляться на нас, облизуються. І, знаєте, здорово виходить! Ми дві справи робимо водночас: по-перше, йдемо своїм напрямком, а, по-друге, в безпосередній близькості вивчаємо місцеву фауну. А фауна там багатюща! З Аравії завітали тигри, кабани, приповзли варани, а з африканського берега — леви, слони, носороги. Жираф теж прийшов з пустелі, понюхав і милується нашим суденцем. Не знаю, які вже там у нього виникли думки, але, судячи з усього, він прийняв нашу яхту за плавучу закусочну. Звісив шию, як підйомний кран, йде за нами берегом, слинку пускає. А тут Лом якраз закінчив куховарство, накрив стіл на три персони. Все як належить — тарілочки, виделочки, чисту скатертину постелив і виходить із камбуза з мискою в руках. И уявіть: жуйне зацікавилось, лізе мордою просто в миску; Лом на нього кричить, лається, а жираф — тварина невихована, добре слово на нього не впливає, тягнеться до миски, як нічого не бувало, зуби вискалив і вже облизується. І зробити нічого не можна: звернути нікуди, канал вузький, берегом не підеш. Вдатися до фізичних засобів впливу — це стерно треба кинути, а тут місце дуже відповідальне: рисковано. Фукс — той захопився вивченням фауни, не бачить і не чує нічого, а в Лома руки зайняті… Тут один порятунок — ретирада.

— Відступайте, Лом! — наказав я.

— Єсть відступати! — відповів Лом і давай відступати в каюту по трапу.

А в жирафа, знаєте, яка шия! А тут він ще витягнув її й теж за Ломом у каюту. Лом забився в самий кінець, і жираф не відстає. І от чую, Лом рапортує:

— Дійшов до місця!

Ну, я зрозумів — діло кепське, так і без сніданку залишимось. Рискнув усе ж таки: кинув на хвилинку стерно, зачинив миттю двері, прищипнув жирафу шию. І вплинуло, знаєте, краще від усяких слів: жираф уперся всіма чотирма ногами, висмикнув шию з кубрика, випростався на весь зріст. Але, мабуть, образилась тварина: озирнулась навкруги, заіржала й зжерла флюгер.

Ну, це шкода невелика: флюгери в мене були запасні, а сніданок таки врятували, що не кажіть. І жирафу, якщо розібратися, не так уже й образливо. Звичайно, ми його, так би мовити, в шию виштовхали, як непрошеного гостя, але все-таки не голодним пішов. Вони там звикли в пустелі, каміння і те з голодухи глодають, так що флюгер для нього теж, знаєте, не що-небудь, а в деякій мірі делікатес.

Так. Обміркували й цей повчальний випадок, поснідали з величезним апетитом і пішли далі.

До ночі пройшли Суец, тут заштиліли й простояли майже дві доби. Та воно, знаєте, й до речі. Відпочили, поправили паруси, рангоут, обтягнули такелаж, генеральне прибираннячко організували. А вранці подув вітерець. Ми підняли паруси й вийшли в Червоне море.

Спочатку спокійно йшли правим бакштагом, а потім вітерець став міцнішати, й нас здорово потріпало. Налетів самум із Сахари. Гаряче, як у бані, духота страшенна, зиб, і Фукс, знаєте, не витримав, закачало його. Він спочатку кріпився, мовчки зносив усе, потім одразу якось скис. Навіть до койки не доповз, улігся тут же, на палубі, на ящику з провізією, лежить, стогне, обмахується страусовим пером. Жалко хлопця, однак нічим не допоможеш. Морська хвороба — нестрашна, але невиліковна недуга.

А в іншому — все в порядку. Цей самум навіть на руку нам: жене «Біду» повним ходом. Йдемо добре. Так і одмірюємо милю за милею. Я подивився, проклав курс, залишив Лома на стерні, а сам пішов здрімнути в каюту. З моєю комплекцією в цих широтах краще нести нічну вахту, а Лом, він і вдень постоїть, не розтане. Так.

Ну, а на ніч спека дещо спала, мій старший помічник Лом пішов спати в каюту, а я став на стерно, веду судно.

Ніч в тих місцях гарна, до неймовірності: вгорі місяць гойдається, як ліхтар на ланцюжку; море палає блакитним таємничим світлом. Наче в казці. Постоїш годинку-другу, й поповзе в голову всіляке чортовиння: різні там килими-літаки, дракони, привиди. Я отак замріявся, раптом чую — Фукс невиразно бурмоче щось. Прислухавсь… Еге, тут, здається, не морською хворобою, тут тропічною лихорадкою пахне! Чую — марить, бідолаха, шепоче:

— Христофоре Боніфатійовичу, крокодил… Ще крокодил. Ще крокодил…

Ну, я закріпив стерно, спустився в каюту, відімкнув аптечку, дістав порцію хіни, виходжу, а Фукс не вгамовується:

— Двадцять сім крокодилів, двадцять вісім крокодилів, тридцять крокодилів…

— Годі, Фукс, досить уже вам крокодилів лічити. Проковтніть-но краще, — кажу я.

І тільки ступив, мені під ногу попалась якась гадина. Я подався назад, посковзнувся, впав, хіну розсипав. Тут хтось мене за палець — хап! Ну, знаєте, тут уже й я перелякався, закричав. На крик вискочив Лом, і тільки ступив на палубу, — чую: теж кричить.

А Фукс, як годинник, лічить:

— Сорок п'ять крокодилів… п'ятдесят крокодилів…

Тут є від чого панікувати. Але я взяв себе в руки, схопився, чиркнув сірника — й, повірите, бачу: справді, повна палуба крокодилів. Крокодиленята дрібні, новонароджені й не страшні по суті, але все-таки, знаєте, неприємні тварини. З ними я вже не став церемонитись, узяв швабру й давай просто за борт, в рідну стихію.

А коли палуба трохи очистилась, я поцікавився, звідки ж це нашестя. І бачу — лізуть із щілини, з ящика. Ну, тоді я все зрозумів: нам у тому селищі помилково чи навмисне замість страусових яєць відвантажили крокодилячі. А тут спека, та ще Фукс зверху влігся, висидів, от вони й полізли.

Встановивши причину такої надзвичайної пригоди, я легко позбавився її наслідків. Не став навіть ящик розпаковувати. Провів просто дошку від тієї щілини за борт — наче місточок, і вони повним ходом, як по конвейєру, один за одним так і лізли до самого Адена. А потім вже, в Адені, розкрили ящик, дивимось — самі шкаралупки лишилися. Отак-то.

Позбувшись крокодилів і відновивши порядок на судні, я дещо заспокоївся. Але

1 ... 14 15 16 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди капітана Врунгеля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди капітана Врунгеля"