Читати книгу - "Нестор Махно"

6 лютого 1920 р. командувач Південно-Західного фронту видав наказ Естонській дивізії в найкоротший термін придушити махновців «до повного знищення і стерти населені пункти з лиця землі». 8 лютого кавполк 42-ї дивізії несподівано наскочив на Гуляйполе й оточив махновський штаб. Махно зумів вирватися з оточення разом із 50 вершниками, більшість його загону була розгромлена. Батько із залишками загону увірвався до Царевокостянтинівки, де роззброїв роту червоних і розстріляв усіх полонених комуністів. Протягом наступних 10 днів махновці гуляли степом, пускаючи під укіс ешелони, знищуючи продзагони і червоних агітаторів. Дізнавшись, що в Пологах знаходиться центр постачання 42-ї дивізії, махновці напали на цю станцію, захопивши 12 гармат і 10 кулеметів.

У цей час групами по 10—20 чоловік до Махна почали прибувати його колишні повстанці. Коли в Махна набралося 150 бійців махновці знову захопили Гуляйполе, полонивши 300 червоноармійців. У Гуляйполі Махно почав формувати свою армію у складі 3 полків піхоти, полку кавалерії і кулеметного полку. Але незабаром на Гуляйполе напав посилений кавполк червоних. У перші хвилини бою червоні захопили махновський штаб у центрі села і вбили штабістів та брата Нестора — Саву (начальника постачання армії), що дезорганізувало оборону. Червоні знову захопили всю махновську артилерію та канцелярію.

Коли продзагони діставалися аж до віддалених степових сіл, настрої селянства знову хитнулися в бік збройної боротьби проти «совдепії». 1 березня махновці вибили з Гуляйполя червоний полк і стали господарями в селі. Махно став відновлювати систему «вільних рад», однак приплив селян до повстанського війська був незначний. У загоні Махна зібралося близько 1,5 тисячі повстанців. 4 березня червоні спробували заволодіти ст. Гуляйполе, але їхній наступ був відбитий, причому кілька полків Естонської дивізії були розгромлені. На махновців були спрямовані частини Латиської та 41-ї дивізій, окремий кавалерійський полк. 12 березня махновців було вибито з Гуляйполя. А вже 20 березня Махно здійснив новий напад на Гуляйполе. Через два дні він був вибитий звідти особливою кавдивізією, спеціально створеною для боротьби проти махновців. Ця дивізія та кілька бригад 42-ї дивізії закріпилися в Гуляйполі, заблокувавши базовий махновський район.

У квітні загін Махна здійснив рейд у напрямку Новомосковськ—Павлоград. Махновці знищували агентів влади, продзагонівців, комісарів, комуністів. 24 квітня Махно зайняв Гуляйполе, вибивши звідти кіннотників 14-ї дивізії. У кінці квітня 1-ша Кінна армія перекидалася з Кавказького фронту на Польський для того, щоб зупинити просування польського війська. Перед командуванням 1-ї Кінної було поставлене завдання: під час маршу через махновський район повністю знищити повстанський рух. 29 квітня 14-та кавдивізія, оточивши Гуляйполе, вибила звідти махновців. Наступного дня махновці, опинившись у смузі пересування маршових рот будьоннівців, витримали бій з частинами 4-ї та 6-ї кавдивізій. 1-ша Кінна так і не виконала свого завдання, бо її частини прагнули ухилитися від каральних акцій, а Махно без труднощів уникав ударів. На початку травня Махно попрямував у район Новоспасівки, де відродилася махновська Азовська група Удовиченка. Після приєднання до Махна (1200 повстанців, 50 кулеметів, 3 гармати) 500 новоспасівців було вирішено форсувати відновлення Повстанської армії.

12 травня, розгромивши полк червоних, махновці зайняли Гуляйполе, де взяли в полон частину бригади 42-ї дивізії. Кілька сотень полонених червоноармійців виявили бажання перейти до Махна, за кілька днів Повстанська армія зросла до 3 тис. бійців. Махновський штаб вирішив здійснити напад на будьонівців, розраховуючи захопити багаті трофеї і залучити до своєї армії полонених. 14 травня махновці напали на штаб 6-ї кавдивізії, який стояв біля Нової Успенівки. На початку бою махновці захопили штаб, багато полонених, армійську касу. Однак вони забарилися, розбираючи трофейний обоз. Тим часом будьонівці силами кількох бригад оточили піхоту Махна, що скупчилася біля трофеїв, і силами 5 тис. шабель ударили на махновську кінноту. Махно зазнав страшної поразки, втративши вбитими й полоненими до 2,5 тис. повстанців, усі 12 гармат та 50 кулеметів. Усе, що батько збирав протягом трьох місяців, розсипалося. Повстанська армія знову перестала існувати. Разом із Махном залишилося всього 300 повстанців. Махно вирішив залишити район перебування 1-ї Кінної і рейдувати на Північ, прагнучи з’єднатися з маневреними загонами махновців. Незабаром до Махна приєдналися загони Кожі та Москалевського (700 шабель).

23 травня махновці на кілька годин захопили Гуляйполе. Махновська армія знову зросла до 3 тис. вояків і курсувала поблизу Гришиного та Ізюмських лісів. Перед червоними частинами було поставлене завдання до 15 червня ліквідувати махновський рух. Командування Червоної армії та Рада Народних Комісарів УСРР наказували військовим частинам спалювати або знищувати артилерійським вогнем повсталі села, а махновців «знищувати, як диких звірів». Села, які відмовлялися приймати більшовицьких «призначенців» і створювати ревкоми, розглядалися як «бандитські гнізда Махна» з усіма можливими наслідками. Тактика Дзержинського у боротьбі з махновцями зводилася до оточення махновських загонів значними силами та розгрому повстанців окремими маневреними ударами.

Зважаючи на велику кількість окремих махновських загонів, на початку літа 1920 р. Махно мав під проводом близько 10 тис. бійців. 6 червня махновці, пройшовши через Павлоградський та Новомосковський повіти, повернулися на Гуляйпільщину. 11 червня Махно захопив Гуляйполе і поширив свою владу на довколишні села й хутори. Для управління відновленим «вільним районом» було відтворено раду повстанців (голова — Н. Махно). Було вирішено розгорнути справу відтворення Повстанської армії і силою змусити більшовиків визнати незалежність «вільного району».

15 червня 4 тис. червоних оточили Гуляйполе, до містечка також рухалися 6 тис. бійців 42-ї дивізії, однак вони спізнилися до початку операції. Махновці в першому ж бою вщент розгромили червоних. Захопивши в полон частину бійців Чаплинської та Гайчурської груп червоних, Махно накинувся на 42-гу дивізію і обернув її до втечі. У другій половині червня махновці билися за «вільний район» проти 42-ї та 96-ї дивізій, 1-го кінного корпусу червоних. Розділившись на три великі групи, Повстанська армія здійснила напади на Юзівку і Гришине. Завданням 42-ї дивізії та кінної червоної бригади було не допустити махновців у район Донбасу. Але частини 42-ї дивізії мали поганий зв’язок, недостатній вишкіл, слабких командирів і часто рятувалися від махновців утечею. 42-га дивізія була вщент розбита махновцями. Близько тисячі бійців дивізії перейшли до складу Повстанської армії. Багато бранців відпускалися махновцями «на всі чотири сторони», і, повертаючись