Читати книгу - "Сміх. Біологія, психіка, культура"

3. Психіатричний сміх (див. праці д-ра Е. Смаджа). — Класифікація сучасних авторів доволі однозначна і поділяється на три нозографічні категорії:

• сміх шизофреніків (без марень і з мареннями);

• маніакальний-гіпоманіакальний сміх;

• істеричний сміх.

Поєднаємо сміх із шизофренічними мареннями та галюцинаціями, а також сміх із вродженою розумовою відсталістю.

Якщо неврологічна патологія дозволяє, внаслідок ушкодження, виявити наявність центрів і привілейованих особливих шляхів, що відповідають за мозкове творення сміху, то психіатрична патологія дозволяє нам проникати, через психопатологічну проблематику, саме у складний психічний вимір сміху. Маючи стільки модальностей «ментального кодування», він свідчить про таке:

• втручання можливих внутрішніх стимулів (галюцинації, маячливі ідеї);

• експансивність настрою, що супроводжується психічним і психомоторним збудженням;

• імовірне вимкнення програми «сміх — сміхотворне задоволення»;

• когнітивні чинники;

• можливу несвідому символіку за певних обставин.

Крім того, психіатрична патологія допомагає зробити вступ до міркувань психоаналітичного спрямування щодо сміху та смішного, які ми викладемо трохи далі.

4. Наркотичний сміх. — Цей сміх не виникає ізольовано, а вписується в клініку токсичних маніакально-гіпоманіакальних нападів. Тут ми віднаходимо зв’язок психічного збудження з екзальтацією настрою, легким отриманням задоволення і процесом розрядки, яким є сміх, тим самим ставлячи під питання природу нейрохімічних процесів, що лежать в їхній основі.

Такі наркотики, як кокаїн, амфетамін, гашиш, алкоголь, «веселющі» інгаляційні препарати, можуть на ранніх стадіях інтоксикації або сп’яніння призводити до клінічної манії-гіпоманії.

Вивчення їхньої психофізіопатології дає нам інформацію про нейрохімію патологічного сміху, що надалі сприя­тиме проясненню нейрохімічних механізмів, які лежать в основі витворення нормального сміху. Це нові перспективи досліджень!

1. Вступ. — Тепер звернемося до складного психічного виміру сміху та його нескінченно розмаїтого «спускового механізму», яким є смішне, оглядаючи класичні тексти психоаналізу. У першій частині ми вирішили презентувати тексти, які орієнтовані насамперед на метапсихологічні аспекти, а у другій — дослідження, що розглядають генетичну перспективу, відштовхуючись від психічних умов перших виявів сміху в немовляти аж до сміху і словесних каламбурів дитини.

Так, ми розпочнемо з найпершої праці з психоаналізу на цю тему, що стала засадничою для концептуального осмислення: «Дотепність та її зв’язок із несвідомим», написаної батьком-засновником психоаналізу Зиґмундом Фройдом у 1905 році.

Цей основоположний текст досі залишається беззаперечним авторитетом для будь-яких роздумів, аналізів, коментарів, критичних зауважень, гіпотез психоаналітичного порядку.

Далі за хронологічною послідовністю ми розглянемо другий текст цього автора, присвячений гумору (1927), потім — коментарі, дослідження й подальше осмислення, запропоноване Ж. Бержере («Метапсихологія гумору», RFP, 1973) і Ж. Ґійоменом («Комічне після гумору», 1927, незавершена праця).

У другій частині генетична перспектива буде подана на прикладі праці Р. Шпіца «Від народження до перших слів» і матеріалів конференції, присвяченої зародженню сміху та веселощів (1986).

На завершення цієї частини ми запропонуємо деякі міркування синтетичного характеру, що ґрунтуються на цьому багатому концептуальному матеріалі щодо метапсихологічного і генетичного розуміння сміху та смішного.

2. Презентація текстів

A. Фройд (1905, 1927).

a) «Дотепність та її зв’язок із несвідомим» (1905). — Фройд написав у 1905 році цю важливу працю, яка була щонайменше нетиповою, маргінальною в його багатющій і плідній творчості, паралельно до «Трьох нарисів теорії сексуальності». На відміну від останньої та й усіх інших творів, «Дотепність» піддасться дуже незначним змінам, і сама тема гумору стане предметом нового розмислу лише в 1927 році в світлі нових концептуально-теоретичних напрацювань.

• Ця доволі щільна робота складається з трьох частин: аналітичної, синтетичної і теоретичної, в яких автор розглядає дотепність, різновиди комічного і гумору.

• У вступі він відразу визначає дотепність як особливу психічну діяльність, що тісно пов’язана з іншими психічними витворами, маючи певний статус і роль у ментальному житті суб’єкта, який ще потрібно дослідити. Оскільки автор вказує на те, що дотепність має характер соціального факту, він шкодує про незначний інтерес до неї з боку літераторів, психологів, естетиків, попри те що дотепність «вочевидь» належить до широкої естетичної царини, представленої комічним.

Отже, які важливі поняття ми можемо взяти з цього непересічного твору?

• Смішне завдяки своїм різновидам (дотепи, комічне, гумор) полягає в психічній діяльності, що спрямована на отримання задоволення. Фройд виявляє і досліджує зв’язки смішного з дитинством, з грою, завдяки якій воно здобуває свій витончений розвиток і радісний настрій.

• Хоча серед широкого розмаїття смішного Фройд явно й дещо тенденційно віддає перевагу дотепам (які поціновує так високо, що присвячує їм три чверті всього дослідження), однак він виділяє три загальних фактори, які дозволяють відрізняти різновиди смішного: джерело задоволення, топічне походження психічної діяльності та соціальна природа; або в іншій термінології: економічні, топічні та соціальні аспекти смішного.

• Розглянемо кожний із цих різновидів, починаючи з «роботи дотепу».

Задоволення від смішного випливає з економіки психічної витрати на затримку, витіснення, яке саме пов’язане, зокрема, з підтримкою придушення сексуальних і агресивних тенденцій, спрямованих на іншого: це задоволення від стримання супроводжується втіхою від символічної сатисфакції часткових вуайєристських і садистичних потягів, які надають непристойні й зловорожі слова. Однак техніки дотепу, ґрунтуючись на словах (згущення, двозначність) або думках (зміщення, алогічності, непряма фігурація, нонсенс, фігурація через протилежність), дають інше джерело задоволення, а саме задоволення від гри слів і нонсенсу, які ми практикуємо в дитинстві й відроджуємо на якусь мить під час дотепу!..

• Фройд зауважує, що технічні засоби, які застосовують у роботі дотепу, аналогічні засобам, які діють у роботі сновидіння. Вони стосуються «первинного процесу», тобто функціонування нашого несвідомого. Справді, в «дотепі» передсвідома думка віддається на користь несвідомої обробки, щоб знову виникнути у свідомому, але вже доволі своєрідним чином!

Тому він говорить у вступі про глибинну зв’язність усіх психічних явищ. У цьому