Читати книгу - "Спокутий гріх"

За три дні він повернеться й силою заставить зробити аборт.

Виходу немає. Утираючи обличчя, підійшла до сумочки, знайшла мобільний телефон, домовилась про зустріч з Глотовою.

— Не плач, — заспокоювала гінеколог Алла Борисівна наступного дня, коли Емілія прийшла на прийом. — Чоловіки — вони такі. Інколи роблять нам боляче. Але жіноча доля…

— Я й так живу з Антоном лише тому, що він кохає… — раптом зупинилася Емма. — Намагаюся миритися з усім, що йому подобається. Але останнім часом відчуваю, що віддалився. Якийсь чужий, холодний. Наче я зайва у його житті.

— Ти ображена, — погладила її лікарка. — Тому все навколо здається чорним. Заспокойся. Пробач його. Давай краще подивимося, який термін.

Глотова уважно прощупувала Емілію.

— Нічого не розумію, — нарешті нахмурила брови. — Давай ще на ультразвук.

— Таке враження, що ось-ось мають початися місячні, правда? — консультувалася Алла Борисівна зі спеціалістом УЗД.

— Схоже на те, — підтвердила молода дівчина у білосніжному халаті, уважно стежачи за зображенням на екрані.

— Але ж вагітності немає, правда? — намагалася не схибити лікарка. — Ми не помиляємося?

— Немає, — впевнено відповіла дівчина.

— Ну що? Вітаю, — з полегшенням зітхнула Глотова. — Наступного разу будь обережніша, — повчала свою пацієнтку.

Та Емілії від почутого не стало легше. Учора вона побачила зовсім інше обличчя Антона: жорстоке, безжалісне, безкомпромісне. Любляча людина ніколи не змогла б холоднокровно наказати убити свою дитину. Відчула, як погасла остання іскорка теплоти до цього чоловіка, що досі жевріла в її душі…

Антон тим часом поїхав у відрядження аж у дачне містечко «Лісове диво».

— М-м-м, як не хочеться думати, що завтра вже повертатися у місто, — муркотіла в його обіймах Таїсія Степчук.

— То давай сьогодні не вилазити з ліжка, — накинувся на неї Волошин і загріб у свої міцні обійми.

Дівчина солодко застогнала.

Вони зустрічалися більше двох років. Пристрасний танець Таї в нічному клубі не минув безслідно. За кілька днів Волошин зателефонував і домовився з нею про зустріч. Майже рік знімав для коханки квартиру. І все це на очах у друзів Емілії.

Власта не витримала й порвала з Таїсією всі стосунки на випадок, коли Емма про все дізнається. Та про розлучення Антона з дружиною не йшлося. Особливо зараз, коли підростали його сини-близнюки.

— На що ти сподіваєшся? — глузувала з неї Власта, коли зустрічалися на заняттях зі спортивного танцю. — Думаєш, коли правда розкриється — Емма втече від чоловіка і піднесе його тобі на мисочці? Якби не діти — можна було б у це вірити. Проте…

— А може я ні на що не сподіваюся, — загадково відповіла Тая. — Може, просто кохаю, щоб Антон відчув різницю між люблячою жінкою і…

— Важливо, кого любить він сам, — поставила її на місце Власта. — А за цей гріх ще в пеклі горітимеш, — прошипіла в обличчя колишній подрузі, мов отруйна змія, що здатна одним невинним дотиком знищити свою нещасну жертву.

Таїсія важко проковтнула образу.

«Терпіння, дівчинко, лише терпіння, — заспокоювала себе. — Вони ще поплатяться за свої слова, коли я законною Волошиною стану».

— Ти якийсь зажурений, — ніжно гладила Антона на черговому побаченні. — Думками далеко, — надула губки Тая. — Ми й так рідко бачимось, розслабся.

— Емілія вагітна, — задивившись на стелю, машинально відповів.

— Знову? — від несподіванки аж піднялася й сіла на ліжку.

— Так буває, — холодно відповів.

— І що? Народжуватиме?

— Ти збожеволіла? — сердито глянув на неї Антон. — Куди? Близнятам ще молоко на ротах не пообсихало. Нащо мені цей дитсадок.

Тая полегшено видихнула й лягла на груди коханому.

«Якщо Антон наполягатиме позбавитися малюка, це остаточно зіпсує його й без того натягнуті стосунки з дружиною, — блиснула в її голові злорадна думка. — Треба дочекатися того часу й помаленьку нагадувати йому про розлучення…»

Наступного дня Антон начебто повернувся з відрядження. Малюки зустріли його весело й гамірно. Як справжній люблячий татусь, Волошин вручив їм гарні подарунки: кожному по великій кольоровій іграшковій машині й багато цукерок. Дитячому щастю не було меж.

— Привіт, кохана, — підійшов і обійняв Емілію. — Тобі, як завжди, щось вишукане, — відкрив червоний футлярчик, витяг золотий ланцюжок і повісив його на шию Емілії. Хотів поцілувати, але вона відхилилася.

— Ти не вирішила проблему? — відразу зрозумів і запитав крижаним тоном.

Емілія мовчала і з кам’яним обличчям дивилася за вікно.

— Погодуй чоловіка, — сів за стіл Антон. — Я з дороги. Втомлений і голодний.

Вона мовчки подала обід.

— Еммо, — вхопив її за руку, коли проходила мимо. — Давай поговоримо. Ну що відбувається?

— Якщо ти не проти, я з дітьми хочу якийсь час пожити в маминій квартирі, — холодно відповіла жінка.

— Що? — аж піднявся зі свого місця чоловік.

Емілія забрала руку й знову підійшла до вікна.

— Ну добре, — хвилюючись почав Антон. Підійшов до дружини, обняв її за плечі. — Якщо ця дитина така важлива для тебе — народжуй. Бог і з нею. Де двоє, там і троє, як кажуть…

— Та немає ніякої дитини! — раптом зірвалася Емілія й відскочила від чоловіка. — Я була у лікарки і зовсім не вагітна. Справа в іншому. Досі думала, що цей шлюб тримається на тобі. Що твоєї любові вистачає на двох. Але це не так.

— А як? — нахмурив брови Антон.

— Не знаю, як, але не так, — важко дихаючи відповіла Емілія. — Ти мене більше не відчуваєш. Не розумієш, коли в моїх очах біль, а коли радість.

— А що в моїх очах? — примружився.

— Порожнеча, — не роздумуючи, випалила Емілія. — Глибока і чорна, як ніч.

— Порожнеча? — хмикнув Антон і підняв одну брову. — Ось як? Хочеш пожити без мене? Нехай, — спокійно промовив. — Не треба йти в іншу квартиру. Ця така ж твоя, як і