Читати книгу - "Король Гризлі"

енгдон із Брюсом перевалили через гірське пасмо і спустилися у західну долину по обіді того самого дня, коли Тор вийшов із грязьового озерця. О другій годині Брюс подався назад, щоб забрати решту коней, а Ленгдон залишився на узвишші. Озброївшись біноклем, він узявся вивчати довкільні місця. Коли повернувся Брюс із кіньми, мисливці вирушили далі.

Зо дві години вони повільно просувалися понад струмком, там, де ще зовсім недавно ходив Тор. Коли зупинилися на спочинок, до місця, де гризлі стрів Мускву, ще зоставалося милі дві-три. Сліди, залишені Тором на піщаному березі, теж були ще попереду. Та Брюса це анітрохи не бентежило. Він знав, що шлях їхнього гризлі пролягатиме через схили до гірських вершин.

— Знаєш, Джиммі, коли повернешся до себе і сядеш за книжку про ведмедів, не будь дурним, як оті велемудрі писаки, не всі, звичайно, але більшість, — звернувся він до товариша, коли вони сиділи, повечерявши, з люльками у зубах. — Пригадую, два роки тому я цілісінький місяць водив одного природознавця, він так радів, що обіцяв мені надіслати цілий стос книжок про ведмедів та іншого звіра. І надіслав-таки! Заходився я, отже, читати. Спочатку було смішно, а потім мені очі на лоба полізли. Словом, увесь той паперовий мотлох я спалив. Ведмеді набагато цікавіші. Про них такого можна написати!.. І зауваж, при цьому зовсім не обов’язково забивати людям голову усілякими дурницями. Зовсім не обов’язково!..

Ленгдон на знак згоди кивнув:

— Людині роками доводиться полювати — й убивати, убивати, убивати, поки до неї дійде: справжнє задоволення від полювання — не в тому, щоб вистежити й уполювати звіра, і то не просто звіра, а великого звіра. І от коли вона це починає розуміти, відчувати це і серцем, і душею, раптом з’ясовується, що найбільша втіха від полювання не в тому, щоб когось підстрелити, а в тому, щоб залишити його живим. Я хочу знайти того гризлі, і хай там що, а я його знайду! А з другого боку, сьогодні ми мали змогу підстрелити двох інших ведмедів, а я жодного навіть на мушку не взяв. Знаєш, Брюсе, я, схоже, тільки починаю відчувати смак полювання — те справжнє задоволення, яке воно дає. А коли людина полює за всіма правилами, вона вивчає те, що бачить. Тож не хвилюйся, Брюсе, коли я сяду за книжку, то писатиму лише про те, що бачив сам.

Раптом він різко обернувся до Брюса і поцікавився:

— А що то за дурниці такі ти вичитав у тих книжках?

Брюс замислено випустив дим і відповів:

— Що мене там найбільше обурило, так це те, що всі писаки як один стверджують, нібито ведмеді «мітять» територію. Пишуть, що ведмідь, аби позначити свої володіння, зводиться на задні лапи, скільки зможе, робить задирку на стовбурі дерева — і тоді вся округа його. А якщо якийсь зайда зробить позначку вище, то той вшивається геть. Це ж треба до такого додуматись! А якийсь мудрагель і взагалі написав, що один гризлі додумався притягти до дерева колоду і значив дерево, стоячи на ній, щоб його знак був найвищим. Скажи, чи міг би ти вигадати щось подібне?

— Жоден ведмідь не ставить позначок, які б щось означали. Я бачив, як гризлі одкушують шматки деревини чи точать кігті, як звичайні коти, та ще влітку, коли нападає свербіж і облазить хутро, вони можуть ставати на задні лапи і тертися об стовбури. Але ж роблять вони це тому, що їм треба почухатися, а не залишити візитну картку для іншого ведмедя. Карибу, лосі, олені роблять те саме рогами, щоб скинути з них оксамит[40].

— А ще ті писаки вважають, що кожен гризлі має власну територію, але ж це не так — навіть близько не так! Я бачив, як на одному гірському схилі знаходили собі корм вісім здоровенних гризлі! Пригадуєш, два роки тому в невеличкому видолинку — там і милі не було завдовжки — ми підстрелили аж чотирьох ведмедів. Серед гризлі з’являється час од часу отакий верховода, як наш, та це зовсім не означає, що він єдиний володар усієї місцини. Готовий битись об заклад, що у двох долинах знайдеться ще штук зо двадцять отаких ведмедів! А той мудрець, якого я водив два роки тому, не міг сказати, де слід гризлі, а де барибала. А чого варті його теревені про бурих ведмедів!..

Брюс витягнув із рота люльку і розлючено плюнув у вогнище. Отже, це ще не все, подумав Ленгдон. Над усе йому подобалися ці години, коли Брюса, зазвичай мовчазного, проривало, і він балакав, балакав без угаву.

— Бурі ведмеді! — пробурчав він сердито. — Ні, ти тільки вдумайся, Джиммі, він щиро вірив, що бурий — це окремий вид ведмедів[41]! Нема, кажу, на світі такого звіра, а той бурий ведмідь, про якого ти вичитав із книжок, це просто барибал чи гризлі з буруватим хутром. Так він підняв мене на глум — мене, який народився й виріс серед ведмедів! Бачив би ти, які він робив круглі очі, коли