Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У мене ніколи не було дома, — пробурмотів Бен і глянув на Сірчану шкурку. Маленька кобольдиха прикусила губу, колупаючи пальцем ноги прибережний пісок.
— Добре, добре, — буркнула вона нарешті. — Я мовчу. Але сидіти він буде позаду мене — це вже точно.
Лунг ткнув її так міцно, що вона сіла на брудну траву:
— Він буде сидіти позаду тебе. І полетить разом із нами.
Збилися з маршрутуКоли над дахами міста зійшов місяць і в небі з’явилися перші зорі, Лунг нарешті виліз із-під мосту. Сірчана шкурка миттєво стрибнула йому на спину. Бену це далося не так легко. Сірчана шкурка глузливо спостерігала, як він насилу видирається хвостом Лунга. Діставшись, нарешті, верху, він озирнувся з таким переможним виглядом, ніби підкорив найвищу у світі вершину. Сірчана шкурка взяла у нього рюкзак, причепила до свого і перекинула їх через спину Лунга, як сідельні торби.
— Тримайся міцніше ось за цей зубець! — скомандувала вона. — І ось тобі ремінь — прив’яжи себе до гребеня, а то злетиш при першому ж пориві вітру.
Бен кивнув. Лунг повернув шию і запитально глянув на них:
— Готові?
— Так, готові! — відповіла Сірчана шкурка. — Летимо! Напрямок — південь!
— Точно південь? — перепитав Лунг.
— Так, а потім треба буде повернути на схід. Я тобі скажу, коли саме.
Дракон розправив лискучі крила і відштовхнувся від землі. У Бена перехопило подих. Він з усіх сил вчепився в гребінь Лунга. Дракон підносився все вище і вище. Міський шум згаснув вдалині. Їх прийняла у свої обійми темна, безмовна ніч, а світ людей став всього лише неясним мерехтінням далеко внизу.
— Ну, як ти почуваєшся? — запитала Сірчана шкурка через деякий час. — Погано?
— Погано? — Бен подивився вниз. Мерехтливі звивини доріг здавалися слідами равликів. — Чудово! Я… Ах, у мене немає слів, щоб це описати.
— А мені спочатку завжди погано, — сказала Сірчана шкурка. — І єдиний засіб від цього — пожерти. Залізь-но в мій рюкзак і дістань мені гриб. Там намацаєш такі маленькі, чорні…
Бен виконав її прохання і знову став дивитися вниз. Вітер свистів у нього в вухах.
— Чудово! — чавкаючи, вигукнула Сірчана шкурка. — Ходовий вітер! Ми долетимо до гір ще до світанку. Гей, Лунгу!
Дракон обернувся до неї.
— На схід! — гукнула йому Сірчана шкурка. — Повертай на схід.
— Уже? — Бен зазирнув їй через плече. Сірчана шкурка тримала на колінах карту пацюка і вела пальцем по золотій лінії.
— Але ж ми ще не там! — крикнув Бен. — Цього не може бути! — Він поліз у кишеню куртки і витягнув звідти маленький компас. Ліхтарик, складаний ніж і компас були його головними скарбами. — Нам треба далі на південь, Сірчана шкурко! — гукнув він. — Ще зарано повертати.
— Та облиш! — маленька кобольдиха весело поплескала себе по животу і притулилася до зубця драконового гребеня. — Ось, сам подивися, розумнику! — вона тицьнула Бену мапу. Вітер рвав папір із рук, тож хлопчакові насилу вдалося її розгорнути. Він стурбовано розглядав накреслені щуром лінії.
— Нам треба далі на південь! — раптом стривожено гукнув він. — Якщо ми просто зараз повернемо на схід, то опинимося там, де позначено жовтим!
— Ну то й що? — Сірчана шкурка прикрила очі. — Тим краще. Адже Гільберт рекомендував нам жовті місця для відпочинку.
— Та ні! — знову вигукнув Бен. — Ти плутаєш із сірим. Сірий означає місця для відпочинку. А від жовтого він звелів триматися подалі. Ось, сама подивись, — Бен увімкнув ліхтарик і направив його промінь на закарлючки Гільберта внизу мапи. — Бачиш, він тут написав: жовтий — небезпека, біда.
Сірчана шкурка суворо глипнула на нього.
— Ну ось, так я і знала, — просичала вона. — Ви, люди, завжди наполягаєте на своєму і хочете залишатися правими. Терпіти цього не можу. Ми летимо абсолютно правильно. Я це відчуваю, зрозуміло?
Бен відчув, як Лунг став летіти повільніше.
— У чому справа? — гукнув він до своїх пасажирів. — Про що ви там сперечаєтеся?
— Та так, ні про що, — пробурмотів Бен, складаючи мапу і засовуючи її в рюкзак Сірчаної шкурки. І став тривожно вдивлятися у темряву.
Поступово стало розвиднюватися, і в сірій передранковій напівтемряві Бен уперше в житті побачив гори. Вони похмурим громаддям повставали з ранкового туману, підводячи до неба свої кам’яні голови. Між вершинами з’явилося сонце. Воно остаточно розігнало темряву, і розфарбувало сірі скелі тисячею барв. Лунг опустився нижче, описав кілька кіл над обривистими схилами і рушив до невеличкого острівця зелені, оточеного низенькими ялинками, трохи далі від того місця, де закінчувалися дерева. Дракон підлетів до нього, як величезний птах, раз-другий сильно вдарив крилами, майже завмерши в повітрі, і нарешті м’яко опустився між деревами.
Бен і Сірчана шкурка насилу спустилися на негнучких ногах зі спини Лунга і озирнулися. Над ними високо в небо здіймалася гора. Дракон позіхнув і став підшукувати собі затишне місце між скель, а його сідоки підійшли до краю плато. Коли Бен побачив внизу на схилах корів, які звідси видавалися трохи більшими за божих корівок, у нього запаморочилося в голові. Він швидко відсахнувся.
— Що з тобою? — глузливо запитала Сірчана шкурка і підійшла так близько до краю,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.