Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ні, це не той цирк, який він знав удома! Туди він завжди біг охоче. Там все сяяло чистотою, охайністю, від усього віяло теплом, все було своє, рідне.
Тут же все чуже. Оці розмальовані чорними ромбиками стіни, суцільні дерев'яні сірі лавки з чорними номерами, завіса з величезною чорною свастикою, і навіть трапеції, на яких Юра і Петя тренувались, — все це здавалось бридким, чужим і принизливим.
Там артисти допомагали одне одному готувати номер, радились, уболівали за загальну справу. То був єдиний організм, одна дружна сім'я, яка прагнула до того, щоб вистава в цілому і кожен номер зокрема були якнайдосконалішими.
Тут артисти жили, як слимаки, кожен у своїй черепашці. У одного невдача — інші радіють. Всяк намагається показати тільки себе, прагне вислужитись, видертись угору по плечах і головах свого ж таки брата-артиста. Щодня Юра і Петя, знемагаючи, підтягують на стовпи важку сітку, але ніхто й пальцем не ворухне, щоб хоч трохи допомогти.
Ось і зараз. Владислав Янчук наказав, поки він снідатиме, підвісити сітку. Юра і Петя аж стогнуть, тягнучи вірьовку, перекинуту через блочок.
Підіймають один ріжок сітки, потім другий, третій, четвертий… А навколо — дорослі дужі люди, і нікому з них і на думку не спадає допомогти. Не наша, мовляв, то справа. Вам важко? Але нас те не обходить!..
Несподівано на манеж прибігає Марта, тоненька, легенька, мов пір'їнка. Вона, як хлопчик, ходить у вузеньких штанях до колін і в куценькій курточці, яка щільно облягає її струнку фігурку. Їй личить цей одяг.
— Добрий день, Юрек! Добрий день, Петко! — вітається вона жваво і весело. — Вам важко, давайте допоможу.
Юра дуже зрадів дівчині.
— Добрий день, Марто. А на тебе пан Зайднер не кричатиме, що ти тут?
— Ні, не кричатиме. Я прибрала у вагончику, збігала в магазин по сигарети, і він дозволив піти до вас.
— А ти сама просила? — Юрині щоки зарожевіли від задоволення.
— Авжеж. Мені гарно з вами.
— І він дозволив? — все ще допитувався Юра, бо ця розмова йому дуже приємна.
— Та кажу ж тобі! Ану, давайте разом потягнемо за вірьовку. Легше буде.
Втрьох вони справді швидше впоралися з ділом. А Юрі здалося, що він став навіть дужчий, бо біля нього вертиться оця весела білоголова дівчинка Марта. І він попросив:
— Ти не йди звідси. Сідай і дивись, як ми будемо тренуватись.
— Мені дуже хочеться подивитись. Я ж і сама колись виступала, — зненацька журливо каже Марта, — але ж ваш Кріт прожене.
— Не прожене! — твердо заперечує Юра.
— Чому?
— Бо він мене боїться.
Марта притуляє до губ маленькі кулачки і пирскає смішком:
— Тебе? А чого б він мав тебе боятися?
— Він знає чого… — багатозначно каже Юра, гадаючи, що Янчук ще не забув сутички в стайні.
Тільки-но вони підтягли сітку, як прийшов Янчук. На ньому була жовта куртка з шнурами замість ґудзиків, вузькі штани і м'які чоботи з короткими халявами. У руці тримав батіжка, схожого на нагайку, яким час від часу ляскав себе по халяві. Чорне волосся напомаджене й прилизане. Щоки дбайливо поголені. Янчук любив похизуватися.
Він показав батогом угору:
— Пішов!
Марта відійшла в найдальший куток зали. А хлопці швидко і спритно, ніби мавпи, подерлися драбинкою на місток під купол цирку.
Тренування в розпалі.
Юрі легше. Хоч батьки ще не дозволяли йому літати, все ж йому вже доводилось пробувати себе на хитких трапеціях. А Петя ніяк не може перебороти страху перед висотою.
Перший раз він взагалі нічого не міг зробити. Тільки гойдався на трапеції туди й сюди. А потім руки й ноги у нього затремтіли, і він упав на сітку. Янчук змусив його знову повернутись на знаряддя. І, може, не менш як сто разів Петя, уже за наказом Янчука, розгойдувався і падав, розгойдувався і падав. Це дало свої наслідки. На другий день він уже не тільки розгойдувався та падав, але крутив сальто.
Цього разу Янчук змусив тренувати перехід з містка на трапецію, з трапеції — в руки ловитора, з рук ловитора знову на трапецію і, нарешті, з трапеції — на місток.
На перший погляд здається, що це найпростіший трюк, що крутитися в повітрі і падати в сітку значно важче. Але насправді, це не так. Саме оті переходи найбільше й виснажують акробата. І Петі вони ніяк не вдаються.
Від однієї лише думки, що йому треба відірватися від трапеції і летіти не вниз, а в Юрині руки, у нього темніє в очах, дерев'яніють коліна, дубіє все тіло. А відстань до сітки здається значно більшою, ніж є насправді.
— Ти не бійся, — умовляє свого друга Юра, коли вони після перших невдалих спроб стоять на містку і відпочивають, важко дихаючи. — Ти тільки не намагайся ловити мої руки. Я сам тебе впіймаю і утримаю. А якщо й не втримаю, то теж не біда. Перевертайся на спину і падай у сітку. Але роби все це спокійно, не гарячкуй, не хапайся.
— Я не боятимусь. Я ще раз спробую, — обіцяє Петя. Але знову й знову в потрібну мить рішучість зраджує йому.
Зрештою Янчукові уривається терпець, він кричить на Петю:
— Ти, амебо! Я з тебе шкуру злуплю за таку роботу!..
Хто-хто, а він, давній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.