Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

«Оригінальну» оцінку існуючим концепціям об'єкта злочину дає В.В. Дзундза, який вважає, що нині у кримінально-правовій науці існує дві основні діаметрально протилежні концепції стосовно об'єкта злочину: концепція, відповідно до якої об'єктом усіх злочинів є сукупність суспільних відносин, і концепція, яка заперечує першу, стверджуючи, що суспільні відносини, які є за своєю суттю абстрактною категорією, не можуть виступати як реальні об'єкти конкретних злочинів. При цьому він вважає, що перша концепція була безроздільно пануючою в радянський період, що є суттєвим перебільшенням В.В. Дзундзою значення цієї концепції. Щодо «іншої» концепції, то, на погляд В.В. Дзундзи, її прибічники, будучи одностайними в тому, що суспільні відносини не можуть бути об'єктом злочину, розбігаються у погляді на те, що ж саме є об'єктом злочину, а позицію прибічників цієї концепції, вважає В. В. Дзундза, можна поділити на три наукових напрями: перший — об'єктом злочину є блага і цінності, що охороняються кримінальним законом; другий — об'єктом кожного злочину є люди — індивіди або їх малі чи великі групи (об'єднання), або в цілому суспільство (соціум) (Г.П. Новосьолов); третій — об'єктом злочину є сфери життєдіяльності людей (В.П. Ємельянов)[71]. До цього такі ж три наукові напрями представників концепції, “противників концепції" об'єкт злочину — суспільні відносини, виділив М.В. Семикін[72].

При цьому М.В. Семикін робить висновок, що: «Вирішуючи питання про об'єкт злочину, важливо встановити те, чому це завдає безпосередньої шкоди, а як ми цей об'єкт посягання назвемо — благом, цінністю, предметом суспільних відносин або сферою життєдіяльності — не суть важливо»[73]. Обґрунтовує зазначений висновок М.В. Семикін наступним: «Усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об'єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. В нашому найскладнішому суспільному організмі такі категорії, як блага, цінності, сфери життєдіяльності, люди, інтереси, відносини знаходяться у нерозривному діалектичному взаємозв'язку та взаємодії, а тому неможливо посягнути на одну з категорій, не зачепивши в тій чи іншій мірі іншої. Акцентуючи ж увагу на якійсь із сторін реальної дійсності, вчені, образно кажучи, висвітлюють якусь грань одного й того ж рубіну і надають їй першочергового значення. Звичайно, в тій чи іншій ситуації, в тих чи інших умовах ближчим над усе може опинитися та чи інша грань суспільного організму, але при цьому не слід випускати з уваги її зв'язок з усіма іншими гранями. Спроба ж абсолютизувати якусь грань, зосередитись на чомусь одному призводить до суперечливих суджень, а відповідно, і до взаємних критичних висловлювань»[74]. Разом з тим однозначно своєї позиції щодо того, що ж все-таки є об'єктом злочину, М.В. Семикін не визначає (не висловлює).

В.К. Матвійчук акцентує увагу на тому, що як і проблема концепції об'єкта злочину як суспільних відносин, так і проблема структури останніх на сьогодні є до кінця нерозв'язаною[75]. На мій погляд, зазначені проблеми не тільки не є «нерозв'язаними» до кінця на сьогодні, а й не будуть «розв'язані» у майбутньому, оскільки вони просто не можуть бути «розв'язані». Єдиної концепції об'єкта злочину та його структури в теорії кримінального права apriori бути не може, як її не було і до цього часу.

В.Я. Тацій, один із найбільш відомих прихильників теорії суспільних відносин як об'єкта злочину, їх структурними елементами називає: 1) суб'єктів (носіїв) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин, — і зазначає, що структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна, а включення до структури якихось інших, органічно не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виключення з її складу будь-яких обов'язкових елементів, призводить до того, що відносини втрачаються, зникають або ж замінюються якимись іншими, більш загальними поняттями. При цьому структура суспільних відносин, зазначає В.Я. Тацій, є не простою сумою частин, з яких складається, а цілісною системою елементів, які її утворюють і які відповідним чином пов'язані і взаємодіють один з одним. До суб’єктів (учасників) суспільних відносин В.Я. Тацій відносить саму державу, різні об'єднання громадян, юридичних і фізичних осіб, а до їх предмета — усе те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують і самі ці відносини. Таким предметом можуть бути, на його думку, насамперед різного роду фізичні тіла, речі, а також сама людина. Залежно від виду (особливостей) предмета суспільних відносин В.Я. Тацій поділяє їх на матеріальні, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини тощо), та нематеріальні, функції предмета у яких виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага). Під соціальним зв'язком, який, на думку В.Я. Тація, є змістом самих відносин, він розуміє певну взаємодію, певний взаємозв'язок суб'єктів, який притаманний лише людині і зовні найчастіше знаходить свій вияв у різних формах людської діяльності (нормальна робота підприємств торгівлі, громадського харчування, служби побуту, раціональне використання природних ресурсів; нормальна службова діяльність та ін.), а у деяких випадках соціальний зв'язок може існувати в «застиглій», пасивній формі, наприклад, у вигляді «позицій» особи щодо інших осіб у формі правового або соціального статусу громадян, у вигляді соціальних інститутів та ін.