Читати книгу - "Смертельний круїз"

Марко чекав на маму, яка саме зараз, як він уявляв, з’ясовувала все, що сталося в школі… І це теж було страшенно кепсько… Як далі йому спілкуватися з хлопцями, які бачили його «подвиг», з Валерою? Марко поки що не знаходив відповіді на ці питання. Він просто хотів або забути цей випадок як жахливий сон, або швидше поїхати геть із міста, подалі від школи, або ж принаймні поринути в мрії, в якийсь інший вимір, перенестися до далеких позаземних світів…

Олена Георгіївна суворо наказала синові не виходити сьогодні з дому, й Марко тинявся квартирою, вмикав і вимикав телевізор, і нарешті почав порпатися в книжках великої шафи. Не знати чому, він дуже любив не прискіпливо читати, а просто гортати сторінки різних книг і навмання вихоплювати поглядом окремі слова й рядки, надаючи знайденим уривкам містичного, пророчого значення.

Марко, перегорнувши і переставиши з місця на місце чимало книжок, несподівано виявив одну — без обкладинки, без перших і останніх сторінок. Хто автор, яка назва, про що йдеться в цій книзі? Хлопець почав читати її, аби зрозуміти, які герої у ній діють і про що там узагалі йдеться.

Книга виявилася розповіддю про космічний корабель, точніше, про пригоди екіпажу цього зорельота десь на околицях Галактики. Марко з прикрістю виявив: усередині книги також бракує кількох сторінок, доволі важливих в оповіді… Втім, робити було нічого, Марко терпляче чекав на повернення мами… Отож, він зачитався дивною книгою і навіть не помітив, як розповідь добігла до останньої існуючої сторінки. Все було дуже цікаво, але… Хто ж виявився зрадником? І, головне, чим закінчилася історія польоту космічного корабля? Хлопець навіть роздратувався: ну, як так — не знати, чим усе завершилося?

Марко покрутив у руках нещасну розірвану книгу й раптом подумав, що він сам міг би дописати її початок і кінець, та й загалом дещо змінити, аби поліпшити, на його погляд, розповідь про міжпланетні пригоди. І головне, перейменувати головного героя на Марка… Адже так було б цікаво написати книгу про самого себе, поставши на її сторінках таким собі «міцним горішком», космічним вояком, сміливцем із твердим характером і несхитною волею.

Роздуми-мрії Марка перервало повернення мами. Хлопець був готовий до тяжкої розмови, але вона виявилася занадто гнітючою. Валера при мамі і вчителях заперечував, що він дав Маркові «косяк», перелякані однокласники мимрили щось не до ладу… Але деякі бабусі, які забирали зі школи учнів молодших класів, стверджували: під стінами школи часто тиняються підозрілі молодики, які продають старшокласникам наркотики. Назрівав скандал, і директор з учителями почали розбиратися з цим та подібними випадками. Олена Георгіївна тим часом мусила вже йти зі школи. Вдома вона не витримала напруженої розмови з сином, розридалася, повторюючи: якби ж то у хлопця був нормальний батько, він би зумів його виховати, він би дав гарний приклад життя й поваги до неї… А на те опудало, яке завіялося так далеко, жодної надії немає, і краще б воно взагалі не з’явилося в її житті. «Опудалом» Олена Георгіївна називала Маркового батька. Хлопець дуже погано пам’ятав його — той пішов від них з мамою, коли Маркові було чотири чи п’ять років.

Після маминих сліз настрій хлопця геть зіпсувався. Він страшенно не любив, коли мама згадувала його татуся, плакала і говорила про своє розбите життя. Марко невідь чому почувався винним перед мамою, але не знав, як розрадити її. Навпаки, зараз він учинив зовсім негарно й ще більше засмутив маму. Маркові було тоскно й незатишно. Він, звичайно, пообіцяв не лише «траву», а й звичайні цигарки більше не курити… А мати знову і знову благала його про це, й він усе повторював і повторював свою обіцянку.

Нарешті мама припинила плакати і вирішила почати потроху збирати до великої валізи речі для відпочинку. Марко, аби якось її розрадити і розважити, показав знайдену книгу, коротко розповів, про що в ній ідеться. І, трохи пишаючись собою, повідав про свою ідею дописати книгу, змінивши її зміст: дати головному герою своє ім’я, переробити сюжет на більш захопливий, на його погляд.

Олена Георгіївна нарешті усміхнулася і сказала, що він може починати «працювати над книгою» просто зараз, а продовжити цю справу в Єгипті. І, таким чином, читати їй свій твір на відпочинку щовечора.

Мати сподівалася, що нове захоплення Марка трохи поверне його думки в інше річище, й він не думатиме про наркотики. «Слід задати хлопцеві позитивний вектор», — повторювала вона слова лікаря Лариси Едуардівни.

Перше, що вразило Марка, коли вони прилетіли до Єгипту і вийшли з літака, — повітря: сухе і спекотне, неначе повів жару з відкритої духовки на кухні. Номер у готелі виявився дуже гарним, із цілодобовим постачанням гарячої й холодної води, що дуже вразило хлопця. Адже, крім чудового моря перед вікнами готелю, довкола була лише пустеля. Звідки ж єгиптяни брали стільки питної води? Виявилося, що вона з моря, її опріснювали!

Пустеля ж була неймовірною. Вона щогодини змінювала свої кольори і була по-своєму дуже гарна. Жовті, коричневі, червонясті, вохристі барви пустелі мінилися, а вранці й увечері набували геть казкових відтінків: кремових, бузкових… Про Червоне море годі було й казати. Лазурове біля берега і синє подалі, воно приховувало під поверхнею води справжні коралові сади! Марко навіть уявити не міг, що корали, які утворили риф завдовжки кілька кілометрів, можуть бути такими різнобарвними — фіолетовими, білими, рожевими, салатового кольору… Він плавав і займався сноклінґом кілька разів на день. Часто чи сам, чи разом із мамою, просуваючись уздовж рифу і, зануривши голову в масці у воду, хлопець милувався сотнями чудернацьких,