Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

381
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 176
Перейти на сторінку:
й порубати останню на шматки.

Ми легко знайшли широку слонову стежку. Оглянувши її, Вентфогель сказав, що вона прокладена двадцятьма-тридцятьма слонами, причім більша частина їх — дорослі самці.

Протягом ночі стадо встигло відійти на деяку відстань, і тільки годині о дев’ятій ранку, коли спека ставала вже нестерпною, ми побачили поламані дерева, зірване листя і кору, свіжий послід і зрозуміли, що слони, безумовно, перебувають десь поблизу.

Раптом ми помітили стадо, в якому нараховувалося, як і казав Вентфогель, двадцять-тридцять слонів. Закінчивши свій ранній сніданок, вони стояли у виярку, хляпаючи великими вухами. Це було чудове видовище.

Слони перебували на відстані приблизно двохсот ярдів од нас. Узявши пригорщу сухої трави, я підкинув її у повітря, аби визначити напрям вітру, тому що знав, якщо вони нас почують, то зникнуть до того, як ми встигнемо вистрілити.

Переконавшись, що вітер дме в нашому напрямку, ми стали обережно повзти вперед, і завдяки тому, що нас ховала висока трава, нам вдалося наблизитися до великих тварин на відстань приблизно сорока ярдів. Якраз перед нами, повернувшись боком, стояли три чудових самці; в одного з них були великі ікла. Я шепнув своїм супутникам, що цілитимуся в середнього; сер Генрі прицілився в того, що стояв ліворуч, а Гуд — у самця з великими іклами.

— Час, — прошептав я.

Бум! Бум! Бум! — вистрілили три великокаліберні гвинтівки, і слон сера Генрі впав мертвим. Куля влучила йому просто в серце. Мій слон упав на коліна, і мені здалося, що він смертельно поранений, але по хвилі він устав на ноги і кинувся бігти, ледве не зачепивши при цьому мене. Цієї миті я розрядив другий ствол просто йому в ребра, і на цей раз він повалився уже всерйоз. Швидко вклавши два нових набої, я підбіг до нього впритул і третім пострілом, у мозок, припинив страждання бідолашної тварини. Потім я обернувся, щоб подивитися, як Гуд управляється з великим самцем, який ревів од люті І болю, коли я прикінчував свого. Добігши до капітана, я застав його дуже схвильованим. Виявилося, що, поранений першим пострілом, слон повернувся і кинувся просто на свого кривдника, причому Гуд ледве встиг вивернутися. Тоді слон побіг, не звертаючи уваги на дорогу, навпростець до нашого табору. Стадо в паніці помчало в протилежний бік.

Ми порадилися, чи йти нам за пораненим самцем, чи переслідувати стадо, і нарешті вирішили йти за стадом. Ми вирушили, гадаючи, що більш ніколи не побачимо цих величезних бивнів. Відтоді я часто думав, що так було б ліпше. Йти за слонами було не важко, оскільки вони лишали за собою стежку приблизно на ширину проїжджої дороги, причім у своїй панічній втечі ламали густий чагарник, наче це була трава тамбуки.

Проте наблизитися до слонів було не так просто, і ми тяглися вже понад дві години під палючим сонячним промінням, поки нарешті побачили їх знову. За винятком одного самця, всі вони стояли, збившись докупи, і за їхніми неспокійними рухами і за тим, як вони піднімали хоботи, нюхаючи повітря, я зрозумів, що вони замислили щось недобре. Самотній самець, очевидно, стояв на сторожі ярдів на п’ятдесят од стада і на шістдесят од нас. Вважаючи, що, коли ми спробуємо підійти ближче, він може нас помітити чи почути і що тоді стадо знову кинеться тікати, ми всі прицілилися в цього самця і разом вистрілили за моєю командою, поданою пошепки. Усі три постріли влучили в ціль, і він упав мертвий. Стадо знову кинулося тікати, але, на його нещастя, на відстані біля ста ярдів йому перегородила дорогу нулла — висохле русло з крутими берегами. В нього і потрапили з розгону слони, і коли ми досягли краю западини, то побачили, що вони, шалено збентежені, відчайдушно пробують вибратися на протилежний берег. Слони сповнювали простір трубними звуками і, піддавшись егоїстичним інстинктам самозбереження, у паніці відштовхували один одного, зовсім так само, як у подібному випадку діяли б більшість людських істот.

Тепер для нас настала слушна мить, і, квапливо зарядивши рушниці, ми вистрілили і вбили п’ять бідолашних тварин. Ми безумовно перебили б усе стадо, якби слони раптом не полишили спроби вибратися на берег і не пустилися б з усієї сили по нуллі. Ми надто втомилися, щоб їх переслідувати, а можливо, нам уже трохи набридло вбивати, оскільки вісім слонів — і так непогана здобич для одного дня.

Відпочивши трішки і давши змогу нашим слугам вирізати серця двох слонів, аби приготувати їх на вечерю, ми, задоволені, пішли до себе, вирішивши надіслати наступного ранку носильників, щоб вони відрізали бивні у вбитих слонів.

Невдовзі після того, як ми пройшли те місце, де Гуд поранив самця-патріарха, ми наткнулися на стадо антилоп, але не стріляли, оскільки у нас і без того було багато м’яса. Вони пробігли повз нас і тоді зупинилися за невеликою купою кущів, на відстані близько ста ярдів, і обернулися, щоб на нас подивитися. Гуду не терпілося роздивитися їх поближче, оскільки він ніколи не бачив південноафриканської антилопи. Він віддав свою рушницю Амбопі і в супроводі Хіви пішов до чагарника. Ми сіли почекати його без невдоволення, бо знайшовся привід для відпочинку.

Сонце сідало багряно розкішне, і ми з сером Генрі милувалися красивою картиною, як раптом почувся рев слона, і ми побачили його величезний силует. Він мчав в атаку з піднятим хоботом і хвостом, чітко вимальовуючись на фоні червоного сонячного диска. Наступної миті ми побачили, що Гуд і Хіва втікають щосили назад до нас, а поранений слон (це був він) мчить за ними. Хвильку ми не наважувалися вистрілити, щоб не влучити в одного з утікачів, хоча, взагалі кажучи, від стрільби з такої дистанції було б мало пуття.

Наступної миті сталося щось жахливе. Гуд став жертвою своєї пристрасті до європейського одягу. Якби він, як ми, погодився розлучитися зі своїми штанами й гетрами і полював у фланелевій сорочці й вельдскунах, усе б обійшлося. Але тепер штани заважали йому в цій відчайдушній гонці, і раптом, коли він був ярдів за шістдесят од нас, підошви його європейських черевиків, одполіровані бігом по траві, ковзнулися, і він упав

1 ... 14 15 16 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"