Читати книгу - "Ім’я дитини в українській родині"

У середовищі української шляхти ХIV – ХVІ століть, як свідчать історики, відповідно до тогочасної традиції той чи той рід користувався певним, доволі обмеженим колом імен, повторюваних з покоління в покоління. Наприклад, серед волинських панів Гулевичів упродовж ХV—XVI cтоліть були поширені лише такі християнські імена, як Василь, Гаврило, Дахно (Дем’ян), Іван, Михайло (Михно, Минох), Роман, Семен (Сенько), Федір (Богдан)[23]. Серед українського духовенства також сформувався власний реєстр імен: священики, рідше диякони називали своїх синів, у майбутньому також, як правило, священнослужителів, канонічними іменними варіантами на зразок Актиній, Гервасій, Іоанн, Інфантій, Палладій, Методій тощо, а дівчаток специфічними попівськими іменними варіантами не Марія, а Мася, не Ганна, а Аця, не Євфросинія чи Пріська, а Фрузина, що так детально відтворив А. Свидницький у романі «Люборацькі». Соціально зумовленим був вибір імені дитини серед гуцулів на початку XX століття Дітей заможних господарів називали іменами популяних святих та архангелів – Василь, Дмитро, Іван, Петро, Микола, Михайло, Марія, Ганна, Ольга, а гуцули-середняки називали дітей іменами маловідомих святих – Аполлінарій, Вартоломій, Власій, Єфрем, Єфим, Іроіон, Горпина, Матрона, Маланка, Корнеля, Текля, Тодося, Федора та ін.[24]

У період національного відродження з утвердженням української національної самосвідомості спостерігається виразна тенденція мотивувати вибір імені дитини бажанням засвідчити самобутність та давність української нації, її культури. Називаючи дітей на честь уславлених діячів української історії – князів Володимира, Святослава, Ярослава, Ігоря, Олега, Ольги, видатних церковних діячів – митрополитів Іларіона, Петра Могили, Андрея Шептицького, гетьмана Богдана, козацького полковника Максима Кривоноса, народних месників Олекси (Довбуша) та Устима (Кармелюка), – батьки, а це, як правило, представники інтелігенції, засвідчували свою українську національну свідомість і силою власного прикладу намагалися популяризувати такі національно значущі імена та, що дуже важливо, мотиви їх надання у широких народних верствах. Однак найякравішим та загальновизнаним символом українства у добу бездержавності стало ім’я Кобзаря. Віддаючи шану генію поета, у багатьох українських сім’ях – чи то звичайних селян Слобожанщини, Причорномор’я, лемківських Бескидів, чи то неперевершеного інтелектуала Івана Франка, чи то третього президента України Віктора Ющенка, – називали і називають синів Тарасами.

Український національний колорит став визначальним мотивом при виборі іменних варіантів Гриць, Грицько, Демко, Данько, Левко, Лесь, Назар, Олесь, Остап, Панько, Тимко, Тиміш, Терень, Тодось, Леся, Маруся, Наталка, Оксана, Роксолана та ін., якими українці – колись і тепер – називають дітей, щоб явити світові красу та самобутність українського іменнника та української культури загалом. Авторитету та популярності таких самобутних українських іменних варіантів добре прислужилися українські письменники, які ними називають популярних персонажів та іменуються самі: Грицько Квітка, Панько Куліш, Лесь Мартович, Олесь Гончар, Остап Вишня, Терень Масенко, Тодось Осьмачка, Леся Українка.

На статус національно-патріотичних претендують також імена та мотиви надання, що їх активно пропагують прихильники Рунвіри. Не торкаючись самого віровизнання, яке, безперечно, у демократичному суспільстві є справою сумління кожної особи, вважаємо за необхідне сказати, що рунвірівці намагаються нав’язати українцям не лише дохристиянські імена – як автентичні, так і нещодавно вигадані, – а й псевдоязичницькі мотиви надання імен. Причому, наголошуємо, значна частина рунвірівських імен та мотивів їх надання не є автентичними і давніми, а вони створені, часто з вкрай слабким знанням справи, лише у другій половині XX століття. Масштаби та методику сучасного творення «одвічного іменника українців» добре репрезентує, наприклад, «Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні» (Київ, 1998) Галини Лозко. Тут, зі слів авторки, «подано 2150 власне слов'янських імен людей, богів та міфологічних постатей, які через засилля чужої культури в Україні були на довгий час забуті, тому головна ідея книги – повернення до життя рідних етнічних імен». Проте добрі наміри укладачки словника не підтримуються її лінгвістичною кваліфікацією, бо не зрозуміло, як, наприклад, можна вважати слов'янськими або рідними етнічними імена на зразок Агатірс, Анахаріс, Аріант, Аріапейт, Генніль, Геракл, Ідантірс, Одоакр, Таргітай або всупереч найзагальнішим законам словотвору стверджувати, що ім'я Неслав походить від давньоруського лесть. Сумнівно, що за допомогою свого словника імен Г. Лозко зуміє переконати когось із батьків назвати дитину котримось із запропонових: Єрей, Єремис, Жук, Заєць, Зайда, Злидень, Змій, Квасура, Комонебранич, Криворіг, Лазьник, Ліпоксай, Любмель, Непогода, Огленд, Припікало, Рекун, Столпосвіт, Упир, Чорт, Змія та ін. Радше, навпаки. Така примітивна іменотворчість, що безпідставно називається питомо українською, спотворює українську духовну культуру та прищеплює легковажне ставлення українців до власних імен. Спроби відродити чи, точніше, створити неязичницькі імена, які беззастережно визнає питомо українськими, позначилися й на словнику Василя Ірклієвського «Наші ймення, їх походження та значення» (Мюнхен, 1968).

Профанація дохристиянського періоду розвитку праукраїнської духовної культури під личиною неоязичництва, навіть коли вона реалізовується під ультрапатріотичними гаслами, є очевидним анахронізмом, який підриває національні традиції українського назовництва й опосередковано сприяє глобальній асиміляції українського іменника.

Мода – це своєрідна суміш актуальних, проте мінливих уявлень про естетику імені та його соціальний престиж. Учені визнають, що мовознавча наука не завжди спроможна пояснити та виявити конкретні чинники, які забезпечують зростання або зниження популярності певного імені серед мовців. Однак тут, очевидно, визначальну роль відіграє бажання батьків назвати дитину сучасним, престижним іменем, яке, на їхню думку, засвідчуватиме успішність та респектабельність немовляти в майбутньому, а її батьків – уже тепер.

Поняття успішності та респектабельності, а відтак і модності, у сфері власних імен різні наші співгромадяни розуміють по-різному. Для одних домінантною їх складовою є новизна імені, для інших – чужоземне походження, ще для інших – політична актуальність, а ще інші шукають