Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Просто гра 📚 - Українською

Читати книгу - "Просто гра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Просто гра" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16
Перейти на сторінку:
в широке шкіряне крісло, брала тарелю з печивом, яке власноруч пекла для такого випадку Ядвіга Армандівна, і, неспішно смакуючи випічкою, слухала розповіді жінки…

Марго застала свекруху у дворі. Жінка поливала квіти у вазонах, що висіли на відкритій літній терасі.

– Мої вітання, Ядвіго Армандівно! – привіталася Марго.

Вона обняла свекруху, поцілувала в щоку.

– Вітаю, сонечко! А я вже гадала, що ти забула стару, яка набридає своїми спогадами, – простягла руки до гості жінка.

– Про що ви?! Мені завжди цікаво слухати про ваше життя. Печиво є? – посміхнулась Марго.

– Не боїшся зіпсувати фігуру?

– Хочу послухати ще одну розповідь.

– Тоді запрошую! Я просила Ярика передати, щоб ти заїхала до мене. Він передав?

– Так. Ярик зараз за кордоном, а я одразу до вас!

У кімнаті Марго всілася на улюблене місце, готова вислухати ще одну історію, але Ядвіга Армандівна сказала, що має до неї серйозну розмову.

– Я вас слухаю, – сказала Марго, дивлячись їй прямо в очі.

– Марго, скільки часу ти вже з Яриком?

– Майже вісім років, – відповіла та.

– Вибач, але я маю знати, чи користуєтесь ви контрацептивами? Це не проста цікавість, повір мені!

Марго розгубилася, але сказала, що ні.

– І ти жодного разу не вагітніла?

– Поки що ні.

– Я так і знала, – зітхнула жінка. – Будь-який рід мусить мати нащадків…

Вислухавши пропозицію свекрухи, Марго одразу категорично заявила:

– Ні! Це неможливо!

Але Ядвіга Армандівна була переконливою. На те, щоб невістка погодилася на її пропозицію, жінці знадобилося понад дві години.

– Мине час, і ти згадуватимеш мене із вдячністю, – сказала на прощання жінка й обняла невістку. – Рада, що ми порозумілися!

Розділ 17

Коли Ілля отримав добру порцію стусанів від хлопців Латиша, його заштовхали в невеличку кімнатку без вікна.

– Питимеш, коли захочеш! – сказав один із хлопців і кинув на долівку пластикову пляшку з водою.

Ілля роззирнувся. У напівпітьмі він знайшов вимикач й клацнув – у кімнаті стало світло. У кутку – ліжко з металевими бильцями, на ньому – брудний смугастий ватяний матрац. Ілля зробив кілька ковтків, ліг на ліжко. Боліло все тіло, у голові гуло, але то все було дрібницею порівняно з тими важкими думками, що гнітили його. Ілля вже почав сумніватися в тому, що мав рацію, звинувативши Латиша в ганебному вчинку. Поки зрозуміло одне: він потрапив у халепу, з якої не знав, як виплутатися. Ілля не бачив виходу і почувався твариною, що потрапила у капкан. Тепер він мусить або сприйняти неминуче, або відгризти собі кінцівку і звільнитися. Згадалася мати, яка гарувала все життя, проте нічого гарного не бачила.

«А тепер доведеться продати житло, щоб розрахуватися з Латишем, – розпачливо подумав Ілля. – Іншого виходу немає».

Щойно хлопець згадав про те, як позбавив своїх рідних власного житла, йому одразу стало зле.

«Доведеться винаймати житло. А де брати кошти, щоб його оплачувати? І так ледь кінці з кінцями зводимо, – розмірковував він. – Треба було дослухатися поради Миколи і звернутися до батька Наталії. Звичайно, що все життя жив би, вислуховуючи докори тестя, але б мати з братом жили спокійно».

Ілля заплющив очі, і перед ним постав образ Наталії – гарненької, з великими синіми очима. І тут же, щойно він згадав про кохану, у грудях похололо від усвідомлення, що він її втрачає.

«Доведеться йти до батька Наталії. Треба все пояснити, покаятися, впасти в ноги і благати, щоб той допоміг», – вирішив хлопець.

Він не знав, як після того зможе жити з Наталією, дивитися їй у вічі й боятися, що за кожного проступку вона згадуватиме його сором і дорікатиме: «Ти – невдаха!»

«Який сором! – картав він себе, обхопивши голову руками. – Один раз хотів довести, що я чоловік, що зможу подбати про свою дружину, сім’ю, а виявилося, що ні на що нездатний. То, може, взагалі не псувати Наталії життя? Вона народить дитину, скоріш за все, вийде заміж, я сплачуватиму аліменти, буду іноді бачитися з дитиною».

Така думка здалася йому рятівною, але, пригадавши, що, окрім аліментів, доведеться сплачувати ще винаймане житло, а також за щось жити, вмить відкинув її. Від напливу думок страшенно розболілася голова. Здавалося, що вона тріщить, як стиглий кавун, і ось-ось репне. Похитуючись, Ілля дійшов до пляшки з водою, нахилився, поточився і ледь не впав. Він попив води, хлюпнув з пляшки на руку, вмився – і все навколо стало на місце. Він допив воду, ліг на ліжко і незчувся, як забувся в тривожному сні. Йому наснилася Наталія. Вона стояла поодаль, тримаючи немовля на руках.

– Ну що, невдахо? – насміхалася вона. – Захотів бізнесменом стати, а лишився без штанів?

Наталія засміялася, а він хотів пояснити, що все робив заради того, щоб бути з нею, але дівчина віддалялася, щойно він до неї наближався.

– Тримай дистанцію, невдахо! Ти не нашого поля ягода! – крикнула вона.

Ілля прокинувся, повів очима навколо і повернувся в жорстоку реальність. Йому хотілося до туалету, тож Ілля почав гепати кулаками у двері.

– Агов! Відчиніть! Є хтось там?!

Він дослухався – за дверима тиша. Покрутившись на ліжку з пів години, він помочився у порожню пляшку. Думки стали ще важчими. Ілля вже сумнівався, чи доведеться йому залишитися живим, чи вивезуть кудись у ліс та живцем закопають. Він спробував поштовхати двері – вони були надійно замкнені.

«Мені кінець! Я пропав!» – стугоніло в скронях.

Ілля не міг ні про що думати. Відчай охопив його, скував по руках і ногах настільки, що не міг ні про що думати. «Якщо я залишуся в живих, то це буде диво», – майнуло в нього в голові.

Ілля ліг на ліжко, відвернувся до стіни й скрутився калачиком, обхопивши плечі руками.

Розділ 18

Марго підійшла і сіла поруч з охоронцем бранця. Хлопець запалив цигарку й затягнувся.

– Як він? – спитала Марго.

– Сидить, – відповів він.

– Ти водив його до туалету?

– Ні.

– Чому?

– Зводжу перед тим, як здаватиму зміну. Не накладе ж він у штани до вечора, – хмикнув Малий.

Малим хлопця звали не за невисокий зріст, навпаки, він був доволі високий, широкоплечий, займався плаванням, ходив у тренажерний зал. Як він опинився ву бригаді Латиша, Марго достеменно не знала. Їй було відомо лише те, що юнак отримав таке прізвисько за свій юний вік: йому було не більше двадцяти років.

– І не годував? – чи то запитала, чи ствердно промовила жінка.

– Не було такого наказу.

– Відведи його до туалету і дай мені змогу з ним поговорити, – наказала Марго.

– Як скажеш, – промовив той і неохоче побрів

1 ... 15 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Просто гра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Просто гра"