Читати книгу - "Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук"

Толкунов поставив чоботи під ліжко, вимкнув світло, хотів заснути одразу, та на цей раз звичка не спрацювала, лежав на спині, вдивлявся в стелю, та нічого не бачив – У очах чомусь мигтіли зірки й серце налаталося приспіпішливо.

– Не спиш? – запитав Бобрьонка.

– Ні… – сонно поворушився той.

– Що скажеш?

– Ти про що?

– Як про що? – здивувався щиро Толкунов. – Питаю як вона тобі?

– Пані Марія?

– А хто ж іще?

– Вродлива.

– І я гадаю: вродлива.

– Подобається?

– Ну, так одразу…

– Жінки, капітане, подобаються одразу.

– Не кажи. Я гадав, не нашого польоту, а, бачиш, виявляється…

Бобрьонок поправив подушку й мовив напутливо:

– Ти – офіцер, капітане, для неї це знаєш, скільки важить! Та й взагалі-мужчина ти показний.

– Молоденька ще…

– Не така вже й молода, під тридцять.

– Мало не десять років різниці.

– Нормально.

– Чесно вважаєш?

– Цілком.

Толкунов раптом тихо й радісно засміявся.

– Я одразу на неї око накинув, – признався. – А потім думаю: для чого нам буржуйка в халаті? Що мені з нею робити?.. А вона, виявляється, як наша тьотя Віра в ем-те-есі, звичайною прибиральницею… Я тобі чесно скажу, майоре, такої шикарної жінки не бачив.

– Нехай щастить, – цілком щиро побажав Бобрьонок, заплющив очі й нараз побачив Галю. Сидить вранці в саду чи на ґанку, ранки тепер уже холоднуваті, й Галя вийшла до саду в плащі, який він подарував їй, – чудовий, теплий плащ, модно пошитий, і сидить кохана жінка під деревом, яблука нападали в траву поруч, зелені й червоні, всюди трава, яблука й дерева, а Галя підвелася й походжає садом – найвродливіша й найкоханіша в світі.

Але про що питає Толкунов? Здається, його похмурому й відлюдкуватому капітанові нарешті сподобалась жінка. Раніше за ним цього не водилося, принаймні Бобрьонок ніколи не помічав.

– Скажи-но, майоре, – ліжко зарипіло під Толкуновим, либонь, підвівся на лікоть і намагається в темряві розгледіти Бобрьонка. – Скажи, як мені підійти до неї?

Бобрьонок пирснув у подушку.

– Тут, капітане, рецептів нема, – одповів цілком серйозно. – Дивлячись по ситуації. – Не вмію я.

– Ніхто цьому не навчений.

– Але ж ти, ну, вперше Галці як сказав?

Бобрьонок згадав, як ішли вони з Галиною обніжком серед нескошених житів з волошками десь у Білорусії, він нарвав волошок і подарував їй маленький букетик, Галя тримала квіти й дивилася на нього очікуюче, очі світилися синню, точно, як волошки, пахло гіркувато-солоддо, квітами й недостиглим хлібом, і він нічого не сказав їй, слів не було зовсім, вони якось дивно розтанули й загубилися, та й хіба потрібні слова, коли очі дівчини випромінюють волошкове світло й ніжність.

Саме тоді він уперше зрозумів, що таке кохана жінка, – поцілував її несміливо, як недосвідчене хлоп'я, зрештою, він ще й був недосвідченим хлоп'ям, хоч і носив майорські погони. Торкнувся її бажаних і солодких уст, одразу злякався, схопив за руку, й вони побігли навпростець житами, бо все вже було сказане, бігли й сміялися щасливо, як тільки вміють закохані.

Але як розповісти про це Толкунову?

Бобрьонок щільніше притиснувся щокою до подушки й мовив удавано сонно:

– Спи.

– Не хочеш? – ображено засопів Толкунов.

– Скажи просто: люблю тебе.

– А якщо вона?..

– Відмовить?

Толкунов помовчав, приглушено кахикнув і сказав те, Що, певно, найбільше тривожило його:

– А якщо обрегоче?

– Кинь, – цілком серйозно заперечив Бобрьонок, – З тебе ніхто не посміє сміятися.

– Вважаєш?.. – полегшено зітхнув Толкунов, і було розуміло, що майорові слова заспокоїли його. Він поставав Бобрьонкові ще якесь запитання, але майор уже не чув, точніше, знав, що Толкунов про щось каже й навіть усвідомлював зміст його слів, але відповісти не міг – спав, йому чомусь солодко пахло волошками… Найщасливіший запах у світі.

Бобрьонок прокинувся рано, проте Толкунова на ліжку не побачив – капітан плюскотівся у ванній, і Бобрьонок, чекаючи своєї черги, скинув ковдру й вільно простягнувся горілиць; мабуть, споглядання стелі ніколи й нікому не приросило задоволення, та майор, хоч і дивився пильно, не бачив нічого й не пам'ятав нічого, навіть волошкових снів – думав про денні турботи й почуття тривоги поступово огортало його.

Вони проспали ніч спокійно, ніхто не подзвонив, отже, вночі рація не виходила в ефір. Це означало: шпигуни або не зібрали матеріалу для шифровки, або передислокувалися кудись з міста, а може, просто зіпсувався передавач? Зрештою, могли бути й інші причини, і Бобрьонок мусив би радіти, що ворог мовчить, але нічого не міг зробити з собою: хробачок тривоги й невдоволення точив його. Тому й зиркнув на вмитого, чисто виголеного й навіть ро- жевощокого Толкунова похмуро, наче хороший настрій, запах одеколону й свіжа білизна не пасували капітанові.

Але Толкунов не помітив цього: був цілком заглиблений у себе, гарний настрій йому, либонь, не зіпсувало б повідомлення про цілий легіон диверсантів, не кажучи вже про якусь паршиву резидентуру, котру вони все одно ліквідують не сьогодні, то завтра.

Звичайно, Толкунов усвідомлював усю небезпеку діяльності ворожих агентів і знав, що означають для гітлерівського командування дані про передислокацію військових частин і прибуття нової техніки, проте гарний настрій не полишав його – капітан узув нові, майже не ношені хромові чоботи, пристукнув закаблуками й помилувався блискучими халявами, трохи збрижив їх, як роблять піжонисті лейтенанти, й потягнувся до гімнастерки – не звичайної, пропотілої й вилинялої, а парадної, коверкотової, Бобрьонок ніколи не бачив її на капітанові, знав про її існування, Толкунов іноді хвалився, що такої нема в самого полковника Карого, і саме цей факт – виголеність, наодеколоненість і піднесеність Толкунова свідчив про неординарність його задумів.

У передпокої продзеленчав дзвінок, Толкунов насторожився: чи не по них? – і визирнув у двері.

Тривога виявилась марною, прийшов сусід пані Марії, він мешкав навпроти, офіцери вже познайомились з ним. Повз капітана прошмигнула пані Марія, вона подала сусідові руку, й той, нахилившись, поцілував її.

Толкунов відступив до кімнати. Цей сусідів учинок не те що збентежив, уразив його. Капітан знав, що деяким жінкам цілують руки, читав або чув про це, але сам ніколи не бачив і