Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із такими джерелами інформації ані квартири, ані будинку, звичайно, не знайдеш. Але щось із цього можна таки витрусити. І з цим «щось» не соромно навіть з'явитися на ясні очі керівництву. Тепер можна стверджувати, що Кіціуса вбили під час його роботи. Для того, аби дістатися по вузькому карнизу до потрібного вікна, він зазвичай роззувався. А звідси — крихти того ж вапна на його темних брюках та чорній сорочці, зафіксовані під час першого огляду трупу. То сліди його «виробничої» діяльності, а не, скажімо, любовного побачення в під'їзді з наступною несподіваною появою ревнивого чоловіка або суперника.
На радощах я сам рвонув до Старого, аби похвалитися. Він вислухав, але за звичкою спробував вмочити мене у холодну воду:
— А звідки ти знаєш, що то він не у під'їзді трахався? У цих хрущовках тіснява — як заходиш, то вухами стіни обтираєш.
— Відпадає. Бо якщо вже при цьому ділі знімають черевики, то виключно для того, аби потім зняти штани. А Кіціус був у штанях. Далі: вбивця може, шануючи нашу цнотливість, і натяг би їх назад на труп, але чому ж тоді заразом і не взув?
— Логічно. Сирота, а звідки така обізнаність, що, де і коли знімають і в якій послідовності?
— А ви що, товаришу підполковник, ніколи у під'їздах не?…
— Сирота!!! У під'їздах, може, і ні, але от на цьому килимі таких, як ти, язикатих, — цілий батальйон!..
— Прошу вибачення. Більше не буду.
— Брешеш, звичайно. Будеш. Але на разі вибачаю. Ти у мене там запитував, яка версія найбажаніша для нашого начальства. Так от, я тепер тобі скажу най-НЕ-бажанішу. Це якби ти докопався, що Кіціуса вбили свої, але підставили його блатним ми, міліція. І то свідомо.
— А що, таке буває?
— Не будь наївним, Сирота. Колись це майже у відкриту робилося. Скажімо, який-небудь блатний добряче дошкуляє органам, а конкретних доказів мало. Подільники не колються, слідчий йолоп…
А високе начальство підпирає. Тоді робили таку штуку: затримували оцього в'їдливого, але так, аби «братва» негайно ж дізналася. Скажімо, з пивної витягали чи з танців… Добу без допитів потримають, а потім випускають. Без пояснень. А за цю добу через свою агентуру серед блатних поширюють чутки, що затриманий скурвився і купив собі свободу, сипонувши своїх. І відмитися важко, бо свідків немає!
— Зрозумів. У нас просто так не затримують і безневинних не судять… Цікава методика боротьби зі злочинністю.
— Ну що ти, Олексо. То дрібнички. От після війни, коли по Києву ще гуляли справжнісінькі банди, озброєні до зубів, була така думка — знищувати злочинність руками самих злочинців. Ну, спочатку впровадити у ці банди свою агентуру, а потім за її допомогою влаштувати їм те, що самі злочинці колись правилкою називали. Тобто, криваве побоїще.
— І що вийшло?
— А нічого, на щастя. По-перше, з'ясувалося, що не лише ми серед блатних, а й блатні серед нас свою агентуру мали. Сам здогадуєшся, після війни різний народ у міліцію приходив. І за тодішню зарплату кадрами не дуже перебирали. А потім хтось із наших розумних начальників здогадався: а якщо злочинці, замість посваритися, та об'єднаються і нас кривавою юшкою вмиють? Ну, досить із тебе історії, йди, Олексо, шукай фраєра.
І я пішов. Але для початку згадав, що треба було знайти — і то вже давно — пришелепкуватого двірника, який казенні мітли губить. Звичайно, не для того, щоби здійснити свою погрозу. Просто першого ж дня, коли він до нас із криком увірвався, ніхто не здогадався детально допитати — та ще й під протокол — про всі обставини віднайдення мішка з Кіціусом. Професіонали називається! Побігли на покійника дивитися, як сільські пацани. І звичайно, давно пора вибачитися перед двірником за свій кепський настрій того вечора.
Взяв ноги в руки, вуса одеколоном побризкав туфлі шторою протер і пішов на вулицю Героїн Революції. Ще на моїй пам'яті вона називалася вулицею Жертв Революції. Аж доки хтось розумний не зауважив, що жертвами революції, як правило, є її вороги. Експлуататорський, так би мовити, клас. А ми, виходить, їх увічнюємо. Кажуть, один начитаний у відповідь послався на відому фразу: «Революція не обходиться без жертв». Але на нього так цитькнули, що він ледь партквиток не втратив. Бо це, виявляється, Лев Давидович Троцький сказав. І зовсім з іншого приводу.
Підходжу до будинку, дивлюсь, а тротуар якась дама підмітає. А де, питаю, такий-то?
— Захворів. Я підмінюю.
— І давно захворів?
— Зараз… коли отого мертвяка в мішку знайшли, так це, значить, увечері йому недобре стало, приїхала «швидка» і забрала. Ото й досі лежить.
Я вже хотів запитати, що з ним, коли до мене раптом дійшло: це ж бідолаху, напевне, прикрутило після того, як я пообіцяв йому по телефону ручкою від мітли дещо прочистити. Подумки я картав себе останніми словами — а раптом у людини інфаркт і вона бореться зараз зі смертю у реанімації? Треба негайно розпитати, куди його поклали, поїхати туди і особисто вибачитися.
Язика я прикусив собі в останню мить. Не жени | коней, Сирота. А раптом після твоїх відвідин двірник складе компанію Кіціусу — гигнеться, як писали Ільф і Петров. Бо такі маленькі перелякані люди, як він, за чітким визначенням класиків, саме гигаються. Ані заробити на похорон
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.