Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт 📚 - Українською

Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

431
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Альфонс Цiттербаке" автора Герхард Хольц-Баумерт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:
та п'ятьма лапами, з хрестами та ще чимось.

Ми з мамою таки маємо рацію — павуки і розсипана сіль приносять неприємності й невдачі. Ось ми зараз мовчимо і всі сердиті — хіба це не доказ?

Тільки тато думає інакше.


Чому я завжди попадаю в халепу?

Всі кажуть: я винний, а я зовсім не винний. Що мені робити? Я ж справді не винний! Останнім часом у мене самі невдачі. Почалося з того, що до нас прийшов новий учитель. Гірціг його прізвище. Дуже симпатична людина. Коли він зайшов до класу, я подумав собі: у нього на уроках поводитимуся добре. Вчитель розкрив класний журнал і сказав:

— Давайте знайомитись. Почнемо з кінця — так буде цікавіше. Хто Альфонс Ціттербаке?

Це я. Але я так засоромився, що не встав і не відповів. Я ж останній за алфавітом, а мене викликали першого. Запала напружена тиша.

Вчитель помовчав і сказав:

— Отже, першого нема.

Всі у класі скалили зуби. Мені стало жарко, на лобі виступив піт, але я так і не наважився встати. Бо тоді пан Гірціг сказав би:

— Ціттербаке, ти, бува, не заснув?

Я страшенно засоромився, а вчитель записав у журналі, що мене нема.

Петер, голова ради загону, поцікавився після уроку:

— Ціттербаке, чому ти не обізвався? Чому ти викидаєш такі коники?

Я сказав:

— Просто не насмілився.

Наступного дня пан Гірціг запитав:

— А сьогодні Альфонс Ціттербаке є?

Я зніяковіло відповів:

— Тут!

Наш новий учитель не помітив, що вчора я теж був. Він ще не знав усіх в обличчя.

— А де ти був учора? — приязно запитав він.

Заїкаючись, я почав:

— Я…

Знову на лобі у мене виступив піт і, певно, я ще й почервонів.

Вчитель насупився:

— Ну, Ціттербаке, що сталося?

Я, нарешті, признався, бо перед цим добре все обдумав:

— Я був тут, пане Гірціг.

Вчителеве обличчя спохмурніло.

— Слухай, таких витівок у нашій школі не повинно бути. Вчитель — твій друг, але його не обведеш навколо пальця. Де записка від батьків?

— Нема, — відповів я. — Та й навіщо вона?

— Отже, прогуляв урок, — зробив висновок учитель. — Хочу сказати, що я в тобі розчарований.

Після занять він дав мені записку для мами. Я можу тільки здогадуватися, що в ній було написано. Вдома я мовчки поклав записку на стіл. Мама прочитала і, мов підкошена, опустилася на стілець. Вона тільки сказала:

— Чим я заслужила таке? Ти ж порядний хлопець, Альфонсе!

— Я не… — почав я знову, але чомусь не закінчив.

А мама сказала:

— Хлопче, будь правдивий. — І поклала мені на плечі руки. — Ти дуже м'який. Альфонсе, — продовжувала вона. — Спробуй стати справжнім мужчиною. Інколи ти буваєш занадто боязкий, і це тобі шкодить. Я впевнена, ти не сам надумав прогуляти урок. Хто на тебе погано впливає?

Ми обоє дуже засмутились. Трохи перегодом мама сказала:

— Альфонсе, піди краще купи щось. Набридло мені дивитися на твоє сумне обличчя.

Треба було принести чаю, масла, хліба і гірчиці. Я взяв кошик і пішов.

В магазині було людей — ніде яблуку впасти. Я ніяк не міг знайти кінця черги і крутився поміж людей. Довгенько штовхали мене. Коли я нарешті знайшов кінець черги і перелічив свої гроші, то побачив, що не вистачає однієї марки. Я злякано обернувся і помітив хлопця, мабуть, на голову вищого за мене, що саме підіймав із підлоги марку. Я глянув йому просто в вічі, а він кивнув і сказав:

— Тільки що впустив.

Я вийшов із черги, став у кутку і почав спостерігати за тим хлопцем. Він купив цукерок.

Продавщиця помітила мене, бо я все крутився у неї на очах, і раптом голосно сказала:

— Хлопче, щось ти довго крутишся біля вітрини з цукерками. Нічого не купуєш, а тільки шастаєш по магазину!

Всі подивились на мене й загомоніли, а дехто сказав:

— Так, так!

Я почервонів. Як вони могли подумати, що я збираюся красти цукерки. Я вискочив із магазину і сховався за колонкою для афіш.

Той хлопець теж вийшов надвір. Він спокійнісінько ласував цукерками. Я пішов за ним назирці. Ось він зайшов у високий будинок і грюкнув великими дерев'яними дверима. Я почекав ще якусь мить і пішов до того будинку. Відчинив двері й налетів на якогось чолов'ягу.

Мабуть, то був швейцар.

— Ну, хлопчиську, — сказав він сердито, — нарешті я тебе здибав!

— У чому справа? — спитав я запинаючись.

— Це ти так грюкаєш дверима, що весь будинок дрижить?

На лобі у мене виступив піт, і я відчув, що червонію. Я мовчав і тільки кусав собі губи.

Чолов'яга струсонув мене:

— Востаннє кажу тобі: зачиняй двері як слід! У цьому будинку живуть люди, які працюють вночі, а вдень хочуть спати. Розумієш?

Я кивнув.

— Тепер ще раз зачини двері, але тихенько, — сказав чолов'яга.

Я мусив ще і ще раз

1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"