Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

294
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 137
Перейти на сторінку:
були за підручних під час ігор і ціле літо подавали йому крокетні м’ячі. Найдужче з усіх він зневажав Фігу, або ж Доббіна, і рідко коди власкавлювався заходити з ним у якісь особисті стосунки, хоч ніколи не минав нагоди образити бідолаху й поглузувати з нього.

Якось без свідків у хлопців дійшло до сутички. Фіга, сидячи на самоті в класній кімнаті, мозолив листа додому, як раптом зайшов Каф і звелів йому кудись побігти, здається, по тістечка.

- Я не можу,- відповів Доббін,- бо хочу скінчити листа.

- Не можеш? - перепитав Каф, заволодівши листом (у якому чимало слів були закреслені, а чимало написані з помилками, але на якого Доббін витратив хтозна-скільки і роздумів, праці і сліз, бо нещасний хлопчик писав матері, а вона, певне, любила його, хоч і була дружиною бакалійника і мешкала в кімнаті за крамничкою на Темз-стріт).- Не можеш? - перепитав Каф.- Я, коли твоя ласка, хотів би знати - чому? Ти хіба не можеш написати завтра? Хай твоя стара Фіга трохи почекає!

- Не дражнися! - сказав Доббін, схвильовано схопившись із лавки.

- Ну то як, підеш ти чи ні? - гримнув шкільний розбишака.

- Поклади листа,- мовив Доббін,- порядні люди не читають чужих листів.

- Підеш ти нарешті чи ні, питаю я тебе?

- Ні, не піду. І не сікайся, бо я тобі голову розтрощу! - крикнув Доббін і вхопився за олов’яну чорнильницю з таким лютим виглядом, що Каф спинився, знов відкотив закасані рукави, засунув руки в кишені і, зневажливо скривившись, відійшов геть. Відтоді він ніколи не зв’язувався з сином бакалійника, хоч треба віддати йому справедливість - позаочі завжди казав про нього щось погане.

 

 

За якийсь час після цієї сутички вийшло так, що одного сонячного дня Каф опинився поблизу бідолашного Вільяма Доббіна, який лежав під деревом на шкільному подвір’ї і читав по складах свої улюблені «Казки Тисячі й однієї ночі», лежав осторонь від інших школярів, які там гралися хто чим, самітний і майже щасливий. Якби дорослі лишили дітей у спокої, якби вчителі перестали залякувати їх, якби батьки кинули спрямовувати їхні думки й гамувати їхні почуття - ті думки й почуття, що залишаються таємницею для всіх (бо хіба ми багато знаємо одне про одного, про своїх дітей, про своїх батьків, про сусідів? А наскільки кращі й недоторканіші думки нещасного хлопчака чи дівчинки, яких виховуєте ви, за думки тієї тупої, зіпсованої світом особи, що береться їх виховувати! - якби, кажу я, батьки та вихователі трохи більше залишали дітей на самих себе, то шкоди від цього не було б, хоч латину вони, мабуть, знали б гірше.

Отже, Вільям Доббін на хвилину забув про весь світ і разом із Сіндбадом Мореплавцем перенісся в Долину Діамантів чи з принцом Ахметом та феєю Перібану - у ту печеру, де принц її знайшов і куди б ми залюбки помандрували, як раптом вереск, схожий на дитячий плач, збудив його з цих чарівних марень. Підвівши голову, він побачив перед собою Кафа, що лупцював малого хлопця.

Це був той самий хлопчина, що роздзвонив усім про бакалійний фургон, але Доббін не таїв довго в собі зла, а надто до малих і слабких.

- Як ти смів розбити пляшку! - кричав Каф на малого шибеника, вимахуючи над ним жовтим крокетним кийком.

Каф звелів тому хлопчикові перелізти через мур, що оточував шкільне подвір’я (в одному місці, де зверху було визбиране стовчене скло і де між цеглою були видовбані зручні ямки), пробігти з чверть милі, взяти набір пінту ромового лимонаду і, обдуривши всіх докторових наглядачів, знов перелізти на подвір’я. Під час цього героїчного вчинку хлопчик упав, пляшка розбилася, лимонад розлився, поплямивши йому штани, і він з’явився перед своїм володарем, тремтячи зі страху, хоч був зовсім не винний.

- Як ти смів її розбити! - кричав Каф.- Бреши, та знай міру, злодійчуку! Сам випив лимонад і вдаєш, що розбив пляшку. Давай-но лишень руку!

І на дитячу долоню важко опустився кийок. Хлопчина застогнав. Доббін підвів голову, фея Перібану разом з принцом Ахметом сховалася в найдальший куток печери; птах Рок підхопив Сіндбада Мореплавця з Долини Діамантів і поніс його в хмари; перед чесним Вільямом знов були будні: великий хлопець збиткувався з малого, що нічим не завинив.

- Давай другу руку! - заревів Каф на свого маленького товариша, личко якого скривилося від болю.

Доббін стрепенувся і напружив м’язи під тісним старим костюмчиком.

- Ось тобі, чортеня! - крикнув Каф, і кийок знов опустився на дитячу долоню.

Але не жахайтеся, шановні дами, кожен хлопець зазнає цього в школі. Ваші діти також, певне, битимуть інших і діставатимуть прочуханки самі. Ось ізнов тяжкий удар, і Доббін не витримав.

Я не беруся казати, що його спонукало втрутитись. Муки в школах були так само узвичаєні, як батіг у Росії. Навіть з певного погляду нечемно було заважати Кафові. Може, нерозумна Доббінова душа повстала проти такого вияву тиранії, а може, він піддався жадобі помсти й захотів помірятися силою з цим блискучим заводіякою і гнобителем, який користувався тут величезною славою і шаною, на честь якого тут маяли прапори, били барабани і салютувала гвардія. Та байдуже, чим Доббін керувався. Досить того, що він схопився на ноги й закричав:

- Годі, Кафе, не бий дитини, а то я...

- Що ти? - запитав Каф, вражений таким втручанням.- Ну, давай руку, іроде малий!

- Я тебе так налупцюю, як ще зроду ніхто не лупцював,- відповів Доббін на першу частину Кафового запитання.

Малий Осборн, схлипуючи і ковтаючи сльози, вражено й недовірливо витріщився на цього незвичайного лицаря, що раптом узяв його під свою оборону. Та й сам Каф був приголомшений не менше за нього. Уявіть собі нашого покійного монарха Георга III тієї хвилини, як він почув про повстання в північноамериканських колоніях, або нахабного Голіафа, коли вперед виступив непоказний Давид 35 і викликав його на герць,- і ви збагнете почуття Реджіналда Кафа, коли йому було запропоноване таке змагання.

- Після уроків, звичайно,- сказав він, трохи помовчавши, і так глянув на супротивника, ніби застерігав: «За цей час зроби духівницю і

1 ... 14 15 16 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"