Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Це її зовсім не образило, вона серйозно сказала:

— Так, вірно. Усі, крім матері. У неї світле волосся та блакитні очі. А ми більше у батька. Хоча, кажуть, у мене мамина усмішка.

Після цього майже дитячого твердження знову настала мовчанка, яку перервав Найджел, раптово прокинувшись і прийнявши сидяче становище.

— Дафно, — сказав він, ляскаючи очима, — ви тут? Це ви?

— Боже мій, — тихо сказав Саймон, — він уже перестав вас пізнавати? Що ви наробили з його

мізками?

— Я вдарила його не по мізках, а по щоці, сер. Він просто ще не… не протверезів.

— Щоб наважитися просити вашої руки, — припустив Саймон, — він, мабуть, випив цілу пляшку віскі. Від нього несе, як із бочки.

— Невже я така страшна? Інші не вдавалися до такого способу. Можете у них спитати.

Саймон подивився на неї, ніби вона збожеволіла, і, втративши на мить почуття гумору, сказав:

— Я не питатиму нікого, міс Бріджертон. Я вам вірю.

Проігнорувавши його замішання, Дафна запропонувала:

— Може, ми почнемо робити наш план, мілорде?

Тим часом Найджел безуспішно намагався піднятися на ноги, але утвердився тільки на колінах, пробуючи повзти у бік Дафни і знову знайшовши слова кохання.

— Даффі, — вигукнув він, простягаючи руки, — я обож… жнюю вас… тебе… Одружуйся… виходь за мене, Даффі. Ти винна… Це твій обов'язок…

— Заткнися! — вигукнув Саймон. — Нам нудиться від твоїх слів. — Він повернувся до Дафни:

— Його не можна залишати тут, він зчинить шум, я відчуваю.

— Він уже робить це, — зауважила Дафна.

Саймон усміхнувся. Позитивно, вона йому подобається, ця дівчина. Крім усього іншого, вона «свій хлопець». Якби вона справді була хлопцем, кращого друга не треба шукати.

Але оскільки очі та частково його тіло говорили йому про протилежне, він скомандував самому собі поквапитися і заради збереження її репутації якнайшвидше позбавити дівчину і від своєї присутності і від претендента на її руку.

— Повертайтеся до бальної зали, — наказав він, — я сам їм займуся.

Вона насупилася.

— Ви впораєтеся?.. І потім раніше ви казали, щоб я зайшла до бібліотеки…

— Раніше він валявся, як колода, а зараз прокинувся.

Вона відповідно кивнула і повторила:

— Ви впевнені, що вам не потрібна моя допомога? Він такий великий.

— Я ще більший, міс. Ідіть.

Вона уважніше вдивилася в Саймона. Мабуть, він худий, але не як тріска, про що їй казав брат, і видно було хоча б по широких плечах і струнких ногах, щільно затягнутих у бриджі (це було модно), що людина вона міцна і сильна. І взагалі від усієї фігури віяло впевненою стійкістю. Такий не тільки Найджела зрушить з місця.

— Добре, — сказала вона. — Заздалегідь дякую, сер. Ви на диво добрі, якщо погодилися допомогти.

— Тут ви помиляєтесь, міс, — пробурчав він. — Не «на рідкість», а рідко буваю добрий.

— Дозвольте не повірити, — сказала вона з посмішкою. — Хоча, звичайно, якщо говорити взагалі про

чоловіків, то треба визнати…

— Ви не здаєтеся мені особливим знавцем цієї частини людства, міс Бріджертон, — не дуже ввічливо перервав він її. — Ну давайте! — Останні слова стосувалися Найджела, якого він уже підняв та поставив на ноги.

Той скористався вертикальним становищем і, знову вигукнувши ім'я Дафни, кинувся до неї. Це йому не вдалося — його утримав Саймон.

Дафна відскочила вбік і все-таки зуміла закінчити приготовлену у відповідь Саймон фразу:

— Я вже втомилася казати вам, що в мене чотири брати. І що я багато чого зрозуміла в чоловіках.

Гра так гра, і, безумовно, Саймон не залишив би без відповіді ці слова, якби Найджел не відновив спроби дістатись до Дафни, що йому цього разу майже вдалося. Він мало не впав на її, бурмочучи між цим слова любові та.

Якби Дафна не відскочила, він би напевно збив її з ніг, але вона все ж таки не уникла сильного удару об стінку, через що в неї захворіло плече і трохи закрутилася голова.

— Дідька лисого! — роздратовано вигукнув Саймон, хапаючи Найджела за комір. — Ви заспокоїтеся

колись?

Мабуть, той щось зрозумів, бо люто замотав головою, бризкаючи слиною і намагаючись знову дістатись до Дафни.

— Що з ним робити? — Не відпускаючи коміра Найджела, звернувся Саймон до Дафни. — Бути може, трохи вдарити? Слова на нього не діють.

— Зробіть те, що вважаєте за потрібне, — відповіла та, потираючи забите плече. — Я намагалася бути терплячою, але з мене досить.

— Радий виконати вашу волю, міс, — крізь зуби промимрив Саймон і, відпустивши на хвилину Найджела, завдав йому короткий нищівний удар у щелепу.

Той без звуку звалився як підкошений.

Дафна з жалем подивилася на нього і тихо промовила:

— Мабуть, він не скоро зможе відновити свої спроби.

— Я теж так вважаю, — погодився Саймон, стискаючи та розтискаючи кулак правої руки.

— Спасибі, — несміливо сказала Дафна. — Ви не надто його?

— Сподіваюся, ні, — рішуче відповів Саймон. — Ручаюся, він житиме.

Після чого відбувся обмін легкими посмішками.

— Що ж тепер робити? — спитала вона.

— Повернутись до колишнього плану. Ви чекаєте в бібліотеці, я йду за екіпажем. Тягти його раніше, ніж екіпаж буде біля дверей, немає сенсу.

— Може, я можу чимось допомогти вам, сер? — спитала вона, перш ніж попрямувати до дверей бібліотеки.

Він помовчав, окидаючи задумливим поглядом розпростертого і зовсім нерухомого. Найджела.

— Мабуть, певна допомога не завадила б, — сказав він потім.

— Не жартуєте? — Дафна була здивована. — Ви ж весь час казали, що вам не потрібна допомога.

Він роздратовано глянув на неї. Як легко він дратується, подумала вона, для світської людини це погана якість. Та й для будь-кого, втім.

— Тоді навіщо ви питаєте, дорога міс Бріджертон?

«Дорога» прозвучала майже як образа, і Дафна образилася.

— Я не така дурна, дорогий сер, — відповіла вона, — щоб пропонувати щось, не маючи

наміру це