Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже 📚 - Українською

Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Конґо. Реквієм" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 167
Перейти на сторінку:
ціни можуть лише рости. Три тисячі доларів, і я подбаю про папери.

— Що ти перевозиш?

Жовта Майка схопив зі столу порожню пляшку з-під пива, зазирнув у неї, мов у підзорну трубу й націлив на Ервана.

— Якщо ми співпрацюємо — жодних запитань.

Ервану спала інша ідея — він трохи збадьорився поряд із цим катанзьким Фіґаро:

— Доїдеш зі мною до Лонтано?

— Якщо доплатиш іще тисячу.

Він не торгувався, бо щойно дещо збагнув:

— Ти приперся сюди, бо вже знав, що мені треба їхати.

— Лубумбаші наскрізь пронизують протяги… Вітер розносить чутки!

Ерван перехилив свій келих. Усе це починало набувати сенсу: Сальво хотів полетіти до Танганьїки, його попередили, що туди намагався дістатися якийсь білий, француз платить за все. Що й варто було довести.

— Я зупинився в «Grand Karavia». Приходь туди завтра зранку, о десятій. Із пілотом і детальною картою.

— А мій аванс, патроне?

— Покажи хоча б, що можеш прийти вчасно.

Сальво й собі підвівся:

— Буду на місці, шефе!

11

Забираючи ключі в консьєржа, Ерван почув сміх. Озирнувся й помітив незвичного персонажа, який говорив з фламандським акцентом. Його шанобливо обступили працівники готелю.

Старигань — мабуть, уже за вісімдесят — був у парусиновому капелюсі барви хакі, дощовику, взутий у гумаки. Низенький, худий, мов скелет, висушений сонцем, він стояв, виструнчившись, попри наплічник за спиною. Якщо в когось ще міг виникнути найменший сумнів стосовно його занять у серці чорної Африки, про них виразно свідчив великий хрест на грудях.

Ерван прислухався: чоловік прибув із Фунґуруме, одного з міст на шляху до Анкоро. Спершу Сальво, тепер цей священик… Може, удача нарешті повернулася до нього?

Він знову глянув на старого. Обличчя зжовкле й зморщене. Білки очей за окулярами з відтінком нікотину, та зіниці блискали, мов крихітні перламутрові мушлі.

— Доброго вечора, отче, — сказав Ерван, коли чорні пішли.

Відрекомендувався й отримав у відповідь широку посмішку, натреновану за десятиліття християнської доброчинності. Кількома словами пояснив причину свого перебування в Лубумбаші. Отець Альберт не розумів.

Ерван не відступався, назвав імена Ґреґуара Морвана й Людини-цвяха.

— Отакої, юначе! Та ваші історії старі як світ! — з ще помітнішим акцентом відповів пастор.

— Ви на той час були в Конґо?

Місіонер у своєму обвислому плащі завмер, мов глиняна скульптура, яку поставили сохнути.

— Так, але я рідко піднімався вище від Анкоро, хоча й належу до єпархії Калеміє-Кірунґу, а це ще далі на північ. Трохи складно. Треба знати тутешні звичаї. В будь-якому разі, нині…

Ерван вказав на канапи й низькі столики біля бару.

— Можна вас пригостити?

Священик насупився, поправив окуляри на орлиному носі.

— Що ж… Якщо бажаєте… — він глянув на годинник. — Гаразд.

Старий обережно зняв наплічник і віддав його лакеєві, до якого звернувся на суахілі. Тоді скинув плащ і чоботи та виявився вбраним, як справжній білий у савані: поло з короткими рукавами, полотняні шорти, сандалі.

Вони сіли, й Ерван кивнув офіціантові.

— Що вам замовити?

— Чай.

— Не хочете чогось… міцнішого?

Отець Альберт стулив збляклі повіки, поміркував кілька секунд і мовби проказав латинську молитву:

— Келих «Cinzano».

Собі Ерван замовив ще одну пляшку теплуватого пива.

— Що саме ви хочете знати? — отець Альберт перейшов у наступ.

— Ви пам’ятаєте Лонтано?

— Бував там після будівництва й навіть раніше…

— Раніше?

— Коли воно було маленьким селом, заснованим італійською спільнотою. А далі прийшли Білі Будівельники.

— Це хто?

— Так називали бельгійських колонізаторів, які заполонили Катанґу наприкінці 60-х, після відкриття марганцевих родовищ. Сім’ї, які колись жили на заході, в Нижньому Конґо, займалися продажем пального та вирощуванням цукрової тростини. Ці клани походили з Лукули, з Канґу, з Тшели, з міст Майомбе, розташованих більш ніж за дві тисячі кілометрів.

Корисний факт: перша Людина-цвях також походила з цього регіону й практикувала магію Майомбе. Зв’язок між убивцею і цими сім’ями?

Принесли напої. Отець Альберт обережно взяв свій келих. Із задоволеним виглядом радше змочив губи, ніж ковтнув.

— Розкажіть мені про те нове місто. На що воно було схоже?

— Воно було дивовижне. Таке собі міні-Бразиліа. Просто посеред савани — асфальтовані дороги, будівлі з широкими фасадами, розставлені вільно, не впритул, паперті храмів, прикрашені сучасними скульптурами. Блискучий зразок архітектури заморських департаментів!

Ерван пригадав власний сон: сучасне містечко зі шкірами, прибитими до дверей. Карл Юнг згадав би про «синхронічність»…

— Невдовзі місто стало важливим економічним центром, — вів далі священик. — Шахти працювали на повну потужність, потяги перевозили руду…

— Там була залізниця?

— Звісно! — на обличчі старого позначився гнів. — Але нічого цього вже нема.

— Не розумію. Мобуту відомий тим, що вигнав колонізаторів і проголосив емансипацію чорної людини. Як він міг підтримувати створення міста з бельгійським керівництвом?

Отець Альберт засміявся надто голосно як на священика. Щоразу, коли вираз його обличчя змінювався, зморшки скручувалися довкола вуст, мов клубки дроту.

— Із прагматичних міркувань. Лише люди з Заходу могли експлуатувати родовища. Він вдав, ніби населення міста буде змішаним, але, як завжди, білі планували, а чорні копали…

— А про вбивства ви пам’ятаєте?

— Як можна забути таку історію? Свого часу вона наробила багато галасу. Біла жінка, Господи, хто міг насмілитися торкатись до неї? А особливо, до такої жінки!

— Що ви маєте на увазі?

— Першими жертвами були дочки Білих Будівельників. Де Во, де Момпер, Корнетт… Це було, в певному сенсі, подвійне блюзнірство.

Нова інформація. Фарабо, можливо, мав таємну

1 ... 14 15 16 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"