Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Олесю, мені шкода, правда. Але я не знаю, що можу зараз сказати такого, щоб ти мені вибачила, — у нього нерви на межі, це видно неозброєним поглядом.

– Коли це почалося?

— Яка різниця?

— Для мене є різниця, коли все це почалося? — підвищую голос я.

Андрій робить багатозначну театральну паузу і потирає перенісся.

— Після викидня, я поїхав у клуб і там зустрів Вероніку. Сам не знаю, чому ми переспали, мабуть, я був не в собі, — він чухає потилицю, а мені вбивати хочеться.

— Тобто коли я помирала від душевного болю, після втрати дитини, ти поїхав у клуб і розважався? — який жах, я навіть подумати не могла, що мій чоловік така худоба.

— Розважався? Ти думаєш, мені подобалося все це? Бачити, як моя дружина занурюється у глибоку депресію і не розуміти, як їй допомогти?

— То ти намагався, мені, допомогти, чи собі? — він що, думає, що його слова заспокоюють мене? – А вдруге, мабуть був тоді, коли я не захотіла…

Не встигаю закінчити свою думку, бо на обличчі Андрія усе написано.

— Мабуть, це сталося тоді, коли я відмовилася від сексу, після розмови про сурогатне материнство. То може попросити Вероніку народити нам дитину? Зважаючи на все, вона вже майже член сім'ї.

— Не неси нісенітниці, це було помилкою, я ж сказав, що більше не повториться. Ми можемо вже вийти з туалету та поїхати додому, щоб усе обговорити при нормальних обставинах?

– Ні, мені тут подобається, — вимовляю з іронією. — То ти спав тільки з Веронікою, чи є ще якісь випадкові дівчата, а може, не випадкові?

— За кого ти мене приймаєш? – невдоволено питає Андрій.

— За людину, яка не має нічого святого, раз ти так чинив. І потім, ти десять хвилин тому збирався тут трахатись з помічницею, за кого я тебе ще повинна приймати? – відчуваю, як кров приливає до мого обличчя та палають щоки.

Правду кажучи, мені бридко перебувати тут, але боюся, що коли приїду додому, остаточно розклеюся.

— Кохана, — він знову робить спробу до мене доторкнутися, і в нього це виходить. По—господарськи кладе долоні мені на плечі та намагається обійняти, і я піддаюся, мабуть, шок у всіх проходить по—різному.