Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей "

Глава 7

Проснулась я коли на вулиці уже було темно. На годиннику була десь третя ночі. А спати знову не хотілося. Я сіла на ліжок. Потерла обличчя руками та встала. Дуже хотілося їсти, тому я спустилася на кухню. Всюди було досить темно. Тому добралась я на о щуп. Відкрила двері та увійшла в приміщення, але не на кухню. Я спочатку злякалась. Я ще ніколи не заходила сюди. Та й часу на розгляд будинку у мене не було. 

 Це був кабінет. Легке освітлення ламп відкрили мені розкішність цього приміщення. Мені треба було одразу тікати, а я дурепа! Стояла і роздивлялась розкішність кабінету! Ну не дура, а! Внутрішній голос все кричав "біжи" Ну, а я як завжди стояла, як вкопана розглядаючи з захватом кімнату.

— Що ти тут робиш, Мелі? — тихий шепіт над моїм вухом змусив мою кров замерзнути. Потім легкий дотик до шиї, викликали мурашки по всьому тілу, щось не зрозуміле запульсувало в  низу живота. Десь там у паху. 

— Я йшла на кухню... — щось не зрозуміле відповіла, але  договорити я не змогла.

— Тсссс.... Не говори багато, Мелі, — легкий поцілунок на шиї розбудив в мені невідомі до цього бажання. Я закинула голову назад. Вона обперлась об груди Олександра.

Він почав цілувати шию так ніжно. Починаючи гладити мене за талію. Ці його доторки викликали легкі мурашки. Я закрила очі, прикусивши при цьому губу. Так добре мені ніколи не було. 

Він торкався мене по всьому тілу. Водив свої знахабнілі руки по грудях жадібно стискаючи їх. Проводив язиком по шиї та кусав білосніжну шкіру. Це було так збудливо та божевільно. 

— Я радий, що ти прийшла до тями, Меланія, — він так солодко прошепотів моє ім'я Моє ім'я, що я ледь не втратила свідомість від збудження.

Олександр повернув мене до себе обличчям і впився в губи так пристрасно. Наче я його останній ковток повітря.Так бажано і сильно. Його дії стали жорсткіші. Поцілунки пристрасніші, а рухи вимогливіші. 

Я сама того не очікуючи обвила ногами його талію, а руками шию. Навіть не знаю, що на мене тоді найшло.

Олександр цього і чекав. Моїх дій. Однією рукою він скинув усе з робочого столу і посадив мене на нього. Я й не помітила, як опинилася без одягу і почала розстібати йому пасок. Руки тремтіли я думала, що цей ремінь ніколи мені не піддасться, але ні. Нарешті я його розстібнула і прийняла розстібати ґудзик і ширінку. Олександр спостерігав за моїми діями з легкою усмішкою.   

Приспустивши йому штани я взялася спускати боксерки. Уже через якусь мить він увійшов у мене різким рухом. Олександр навіть не тратив часу на прелюдія. Я вигнавши спину обперлась двома руками об стіл, щоб було легше втримати рівновагу. 

Він входив жорстко, швидко, як йому подобалось. Мені залишалось тільки отримувати задоволення і стогнати царапаючи йому спину і вигинаючись на скільки це було можливо. 

Він все швидше і швидше набирав темп. Швидше... Швидше...  Покусуючи мої груди. Доводячи цим мене до божевілля. Ми кінчили одночасно. З тяжкими стогонами. 

Він швидко встав, надягаючи та застібаючи штани. Я піднялась слідом і теж почала одягатися. Мовчання було таким гнітючим.  Я дала собі слово, що буду лялькою без емоцій, а сама стала пристрасною та божевільною від його доторків, якою не хотіла бути. І цим дала йому змогу ще довше мене тут тримати. 

Ну ти й дурепа! Мелі! — лунало у моїй голові.

Олександр сів на крісло біля робочого столу і поманив мене сісти йому на коліна. Я слухняно подалась йому та сіла. Більше брикатись я не збиралась.  Все одно уже немає сенсу. Я наче змирилася зі статусом "полонянки". 

— Сьогодні ти була хорошою дівчинкою, —  прошепотів він мені на вухо. — Ти отримаєш винагороду. Я поведу тебе з собою в білий світ мого життя. На благодійний вечір. Сукню я тобі вже замовив. Це буде благодійний вечір. Тому поводь себе добре, домовились? — Олександр промовив останні слова більше суворіше.

Значить благодійний вечір, кажеш? Добре. Покірна Мелі, напевно краща за зламану ляльку. 

— Ну, добре.

І тут у моїй розумній голівоньці назрів план. Якщо я не можу втекти. Втілю в життя те чого так давно прагла. З його допомогою та звязками я зможу це зробити. 

— Значить покірною я тобі подобаюсь більше, — мовила якомога не впевнено. 

— Звичайно. Зламана лялька мені не потрібка. — задумано промовив, однією рукою погладжуючи мене за коліно, а другою рукою за спину.

— Тоді, якщо вже в мене немає іншого виходу і я залишуся тут з тобою і повинна виконувати все, що ти хочеш...  — зробила паузу, чим дуже зацікавила Олександра, який вдумувався в мої слова. —  Ти повинен мені допомогти. 

— І що саме хоче ця неприступна дівчина. — промовив з блиском в очах. Певно я його таки зацікавила. 

— Ти повинен знайти вбивцю моїх батьків. І допомогти повернути бізнес мого батька та особняк, —  Олександр підняв брову і на мить мені здалося, що він навіть радий такому проханню. — Бізнес мені не потрібен. Можеш забрати його собі, а ось особняк. Там мамині картини та багато спогадів. Я думала сама зумію це зробити, але через те, що я тепер тут. Мені не дуже сильно це вдасться. — я на мить закрила очі та перевела тяжке дихання і тремтіння всередині. Було трохи лячно, що він розлютиться, знову закриє мене у приміщені та нікуди не випустить. Я дуже ризикувала, але іншого виходу у мене все одно не було.    

— Ну і що мені за це буде? — запитав серйозно.  Я не очікувала такої реакції. Все, що завгодно: злість, крики, мовчання та і ще багато чого, але не такою. 

— Повна покора, —  я подивилася на Олександра. І була здивована, коли побачила, що він нагло посміхається. Я стукнула його по плечу. — Я тут серйозно, а ти! — я образливо надула губи та спробувала встати. Але він обхопив мене руками за талію і посадив назад.      

  — Не так швидко. Я зроблю те, що ти просиш, але одне питання? — він з захопленням дивився на мене, мені якось стало ніяково.  — Коли це ти стала такою сміливою?. Уже вимоги висуваєш. Хоча знаєш, що я можу просто закрити тебе в кімнати й ти все одно нікуди не дінешся, — серце забилось сильніше. Від його слів стало дуже лячно. Я напевно точно божевільна. Хотіла укладати договір  з самим дияволом.